Родинний форум "Сімейка"

хотіла створити а тут така тема вже є))
ну хто ще не писав чи думали про таке?
Я задумуюся інколи про таке але то певно ще страшніше ніж народити свою дитину. Може є тут на форумі хто всиновлював? яке життя після всиновлення?
я якби ще не задумувалася над народженням в майбутньому ще дитини то певно всиновила, хоча хто його зна.

Подруга зараз збирає документи на всиновлення. Дійсно, дуже багато бюрократіі. А медичний огляд такий, ніби в космос збираються відправляти Ми з нею говорили на ту тему - чи може чужа дитина стати рідною (бо мама іі відмовляє трохи). І я для себе зррзуміла, що якщо мотивація до того, щою мати дитину психологічно здорова(дати дитині життя і допомогти дитині у іі самореалізаціі), то немає значення, де та дитина взялася. Ну а як хочеться в дитині бачити себе чудову, тільки тішитись нею і налаштовуватись на суцільний позитив, то прийомна дитина - не варіант.

Моя мрія - народити третю (дуже хочеться донечку) і всиновити ще одну дитину, можливо, не дуже маленьку. Боюсь з чоловіком поговрити відверто про це. Хоч знаю, що в загальному він не проти всиновлення, і мотивація у нас буде подібною.
Багато читала на цю тему - про психологічну адаптацію (і дітей, і батьків). Це мене страшить найбільше. Не все так світло-сонячно-мімімішно, як уявляється, але ти ж це робиш не для себе, не для свого его - для дитини, тому в певній мірі маєш переступити через себе.
Наразі готуюсь морально і вивчаю список документів.

Колись чула від знайомоі, яка працювала з прийомними сім'ями, що багато пар відмовляються від ідеі всиновлення на етапі навчання, яке є обов'язковим перед всиновленням. Бо тоді люди розуміють, що проблем може бути багато, а не всі до того готові.

Я знаю такі сім"ї,що всиновили.Збоку-все добре.Сама колись дуже хотіла.Тепер боюсь,чи не робитиму різницю між своїми і чужими.Бо свої ближчі,якщо в колективі якомусь.І ще не відкидаю того,що могла б мати будинок сімейного типу.Чоловік таке не підтримує,наразі і себе в тому не бачить.Каже,що можу сама народити.

Marichka написав:І ще не відкидаю того,що могла б мати будинок сімейного типу.

Я теж про таке неодноразово думала. Але чоловік не підтримує. Ну і треба мати свій будинок, щоб діток розмістити нормально. Може колись.

Направду, я приголомшена, в хорошому розумінні цього слова, подвигом тих пар, які всиновлюють діток і виховуют їх як своїх не заради державних виплат чи ще чогось!Сама не зможу взяти дитину на виховання, страх , що буду розділяти свою і "чужу" дитину. Загалом такі жінки для мене героїні!
Для мене народити свою другу чи третю лялю - то страх якись підсвідомий Мені здається, що я не зможу ще когось полюбити, як доню. От я на підсвідомому відчуваю, що готова на все заради неї! Навіть , на гріх вбивства з ціллю самозахисту. А як поділити ту любов між двома чи трьома дітками. Мої коліжанки сміються з мене, кажуть, що мамине серце не ділиться на дітей, воно просто з народженням кожної наступної - стає більшим і вміщає в 2,3 рази більше любові

то правда,що любов збільшується з народженням дітей
в мене ще не було такого,щоб відчувала,що якусь зі своїх дітей люблю менше чи більше

Як вже є свої діти, то з всиновленням треба і з ними рахуватись. Відколи маю свого сина, відчуваю, що до всіх інших дітей відношуся по іншому. Може хіба брати дитинку немовлятко і проходити з ним весь шлях як зі своїм. І ще трохи боюся, що вже як дитина починає проявляти свій характер, то в ярості, щоб не згадувати, що то не моя дитина. Наприклад, мій Шустрик може сильно чудити, доводячи до сказу, але знаю що татусь його чудив ще більше, та й стараюсь це сприймати легше, а з не рідною дитиною не знати як було б. І потім я і себе за це відношення картала.

на днях проходячи повз телевізор почула, як розповідали про дітей сиріт. я всього не бачила/чула - бо мені мала трохи не дала послузати. але суть була така: щоб волонтери (а себто прості люди, сімї) допомагали сиротам - ставали для них такими неформальними "опікунами", допомагали соціалізуватися, забирали на вихідні, передавали свій достід, вчили їх елементарним навикам життя в суспільстві і т.д.
Шкода, я не памятаю який то був канал. Бо ідея досить хороша. Я вище вже про таке писала, а тут якийсь хлопчина, який сам був сиротою, це втілює в життя. І наскільки я зрозуміла - саме в Тернополі.
Може ще хтось бачив той репортаж??? Бо може я щось наплутала (бо не все чула), тай вас тут ввожу в оману