Глобальні оголошення!



Чужі діти, як свої?

Чужі діти, як свої?

Повідомлення мешканка » 10 червня 2010, 22:27

Що ви думаєте про усиновлення? Чи задумувались колись? Чи змогли б взяти чужу дитину до себе і виховати, як власну?
мешканка Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 2808
З нами з: 24 лютого 2010, 15:30
Звідки: Файне місто!
Нагороди: 4
Мамуся-творець (1) акула пера (1) Успішне грудне вигодовування (1) багата мамуся (1)
Дякував (ла): 2726 раз.
Подякували: 2985 раз.
Діти: Дві донечки і маленький хлопчик!

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення kamisia » 10 червня 2010, 22:31

Знаю що бездітні пари часто беруть на усиновлення, а через якийся час Бог їм дає свою дитину..... Хто зна як би у мене все склалося якшо змаленьку то може і наважилася б...
Ну и что что ветер в голове, зато мысли всегда свежие
Поганий правопис розвиває уяву

Зображення
Зображення
kamisia Офлайн


Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 633
З нами з: 25 лютого 2010, 18:16
Нагороди: 3
Мамуся-творець (1) Успішне грудне вигодовування (1) слінгомама (1)
Дякував (ла): 109 раз.
Подякували: 463 раз.
Діти: чудо Софія

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення Melisa » 10 червня 2010, 22:46

Думаю, що це дуже рішучий крок. Дуже благородний вчинок.
Так, задумувалась. І не тому, що були проблеми із зачаттям дитини, я просто така людина. От показують по телевізору часом таких Янголят, яких треба усиновити, і мені сльози навертаються. Бо так би хотілось хоч чимось, хоть якось допомогти тому крихітному беззахисному малюку. Сиджу і думаю, а може то справді обговорити серйозно ту ситуацію з чоловіком? А потім приходить здоровий глузд і я розумію, що не зможу!..
Це було ДО народження Веронічки, а ПІСЛЯ цього такі думки в голову не приходили, бо я тепер впевнена, що не зможу виховати чужу дитину. Не впевнена, що зможу її полюбити, як власну. :(
Melisa Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 1981
З нами з: 14 листопада 2009, 20:44
Звідки: Тернопіль
Дякував (ла): 1656 раз.
Подякували: 2019 раз.

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення alenka » 10 червня 2010, 23:48

а ми з чоловіком обговорювали питання усиновлення, сподіваюся ми таки зможемо колись це зробити. А ще був такий випадок. Малій нашій було вже 3 місяці, коли нашу подругу зі Львова із місячним малим поклали в лікарню із жовтушкою, і до неї в палату підселили кількаденного хлопчика від якого відмовилася мати, то я тиждень ревіла і вмовляла чоловіка його всиновити. Особливо мені тяжко ставало, коли моя мала плакала, я до неї підходила і заливалася сльозами - бо до того хлопчика мама ж так не підійде.
І я думаю, що чужу дитину можна любити як свою. Правда простіше набагато, на мою ж таки думку, коли дитя має всього лиш кілька місяців.
ЗображенняЗображення
alenka Офлайн

Аватар користувача
Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 266
З нами з: 18 березня 2010, 15:13
Нагороди: 3
випускниця школи материнства (1) Успішне грудне вигодовування (1) слінгомама (1)
Дякував (ла): 243 раз.
Подякували: 315 раз.

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення Nymydora » 10 червня 2010, 23:58

був час, коли я думала, що не зможу мати власних дітей, і вирішила, що якщо протягом якогось часу цього не станеться, то буду думати про усиновлення. Властиво, я досі про це думаю і думаю, що у мене б все вийшло. Боюся не того, що не зможу полюбити цю дитину, як свою (навіть рідних дітей мама любить неоднаково), найстрашніше для мене - це тиск оточуючих. Я колись завела про це мову з мамою, то вона зробила великі очі: ти що! ти ж не знаєш, яке воно і чиє, он знайома всиновила, а зараз по лікарнях возиться і т.д. і т.п.
Хоча, якби моє мниме безпліддя, не доведи Господи, виявилося реальним, то хто зна, як воно би було... У кожному разі всиновлення - це краще, ніж штучне запліднення.
Зображення
Зображення
Мрії збуваються
Nymydora Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 3487
З нами з: 09 квітня 2010, 20:53
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 6
Успішне грудне вигодовування (1) багата мамуся (1) за дитя форуму (2) слінгомама (1) Чемпіон (1)
Дякував (ла): 2120 раз.
Подякували: 3049 раз.
Діти: Троє

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення Olenka » 28 листопада 2010, 06:39

Ми з чоловіком також про це думали, навіть ще до того, як планували свою дитину. Але вирішили, що спочатку треба народити своє, щоб знати як любити своє, тоді вже і усиновлену дитинку можна буде полюбити. Цілком можливо, що ми-таки вирішимось на це... Правда, не зараз.
Почитала щоденник мами 4 дітей, 2 з яких усиновлені, то знову про це думаю... Взагалі, час від часу знову і знову повертаємось до цієї думки, думаю, то від Бога таке бажання. Але прямо вже не маю сил на такий серйозний крок. Та і хочеться ще свою дитину народити, кучеряву дівчинку (або кого Господь дасть) :)).
Olenka Офлайн


Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 440
З нами з: 12 жовтня 2009, 18:53
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 4
Мамуся-творець (1) випускниця школи материнства (1) за тривале грудне вигодовуванн (1) слінгомама (1)
Дякував (ла): 199 раз.
Подякували: 510 раз.
Діти: Сонячний хлопчик Назарчик

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення Перлинка » 13 грудня 2010, 12:38

Дівчата,от вже на другому форумі читаю,правда там не на одну сторінку а десь на 20,якщо не більше,що багато хто хотів би всиновити,має таке в планах,але 99% таки того не робить.Ну наприклад на Чіко,то всеукраїнський форум де зареєстровано майже 35000 чоловік,але ніхто не відписався що вже когсь усиновив,хоч не факт звичайно що серед них є такі люди,просто цього не афішують.
Як ви думаєте чому таки в результаті з тих хто бажає всиновити роблять це одиниці?
У мене також був випадок малій було більше рочку і по телевізору показали дівчинку,яка потрапила з мамою під машину,маму на смерть,особа не встановлена,а дівчинка 1,5 рочки побита але вижила,така руденька пампулька гарнесенька,я тоді вже була вдруге вагітна,також плакала кілька днів,вже про неї думала,як про свою,телефонувала їм,виясняла чи можна ту дівчинку вдочерити.але про то ше було рано говорити,бо шукали родичів дівчинки.Хотіла чимось допомогти,телефонувала в лікарню,то сказали що після передачі їй нанесли всього,що нема вже де складати.Я попросила передзвонити мені,якщо питання про всиновлення буде відкрите ,час минув,я заспокоїлась,якось призабулось,ніхто мені так і не дзвонив,а десь через пів року показали,що родичів знайшли,але вони були не проти,щоб дівчинку вдочерили,тому її віддали хорошій сімї.Ще сказали,що на ту дівчинку була величезна черга,але для неї обрали кращих з кращих.Якось чесно кажучи після тієї передачі відлягло,рада що все в тієї дитинки добре,і чомусь була рада,що все обійшлось без мене.

У нас є ще двоє дорослих дітей чоловіка від першого шлюбу,які з 11 -12 років часто з нами жили,приходили на вихідні,їздили на море,один з них,молодший другий рік постійно з нами живе.Їм вже відповідно 17 та 18,5 років.
Правда в них є мама жива здорова та успішна,на роль якої я ніколи не претендувала.Тобто не лізла зі своєю любовю,але піклувалась як могла,коли були маленькі.Жили в нас по 2 неділі,іноді ціле літо,зранку коли йшли в школу вставала з ними,готувала сніданки,робила з собою бутерброди.Прала,прасувала,слідкувала,щоб були чисті вуха,обрізані нігті (ще мене хотіли присадити робити з ними уроки,я відморозилась,ну там як самій було цікаво,щось намалювати твір написати,чи карту по географії,історію,але все решту сказала мастіть собі голову,мені ніхто домашні завдання не робив).
Так от ,якби викладалась,відносилась як до рідних,хоч тоді в нас самих грошей не було,і одяг їм купувала як бачила щось гарненьке і чоловіка все просила давай їм те купимо чи те.
тільки ніхто цього не цінував ні вони,ні тим більше їх мама.відносились до мене як до безкоштовної няньки чи домробітниці.Ніби то за положняк так має бути,що я маю по три рази на день біля плити стояти все літо.За 6 років мені навіть квіточку не подарували ні на ДН ні на 8 березня,хоч на словах правда вітали.
Я якось розізлилась,плюнула і досі пальцем не ворушу.Є що їсти чи нема,як прийде з коледжу,байдуже,в шафціі завжди є макарони ,картопля,яйця,можна щось приготувати,вже не маленький.

От я просто думаю,що якби свої діти були такі невдячні,то якось би може не помітив,бо для своїх робиться з любові,безкорисно,ні за що а просто так.А чужому і стерпіти не хочеться і хочеться щоб цінував.
Я чесно кажучи боюсь,що з усиновленою дитиною зможу забути,що вона не моя,і що не чекатиму від неї вдячності,за те що роблю для неї.Вона ж то наприклад думатиме,що я рідна мама і буде себе поводити як і інші рідні діти,тобто сприйматеме все за має бути.Поки що вважаю це для себе проблемою.
Ну і є ще кілька,які можу перерахувати потім,просто вже часу нема,біжу.
«Спасай взятых на смерть, и неужели откажешься от обреченных на убиение? Скажешь ли: "вот, мы не знали этого"? А Испытующий сердца разве не знает? Наблюдающий над душею твоею знает это, и воздаст человеку по делам его». (Притч.24:11-12)
Перлинка Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 5125
З нами з: 26 вересня 2010, 17:34
Нагороди: 3
гостренький язичок (1) багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 3766 раз.
Подякували: 4017 раз.

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення Ludmila » 13 грудня 2010, 13:20

Мій чоловік не одноразово мені казав, ще до одруження, що дуже б хотів, щоб ми згодом усиновили дитинку, не залежно від того чи будуть у нас власні діти. У нас народилась донечка, якій зараз уже майже 1 рік і 3 місяці, і бажання усиновити дитину, байдуже, хлопчика чи дівчинку, у нас є, може з часом займемся цим питанням на практиці... А 2 роки тому. тоді ми тільки одружились, то було якраз перед новорічними святами. в Тернополі проходила акція громадської організації "Братерство сиріт" (їхній офіс знаходиться в колишньому готелі "Україна") "Подаруй дитині-сироті свято на Різдво", мені здається такі акції проходять щороку, так от ми тоді заповнили анкету і взяли хлопчика Ростика - з дитячого-будинку з Коропця. Ростику тоді було 9 років. мій чоловік тоді звернув увагу, що Ростик дуже любить саме мякі іграшки, не машинки, пістолети і все таке, що полюбляють хлопчики в його віці, а саме мякі, пухнасті іграшки і сказав мені, що, Люда, це певно тому, що дитині не вистачає того тепла, любові і він горнеться до всього мякого і пухнастого, в даному випадку до іграшок. Ростик гостював у нас тоді 10 днів. Не хочу хвалитися, але ми справді старалися, щоб йому у нас було добре... Та й для такої дитини як він не можна було не старатися, бо Ростик - дуже добрий, спокійний хлопчик, можна б було багато написати хорошого про цю дитину і ті дні, проведені в його компанії :) На жаль, ми втратили зв'язок із ним, директор інтернату нам повідомив, що мати хлопчика робила спроби відновлення своїх прав на дитину (ще до слова скажу, що в Ростика є брат і сестричка і вони теж перебувають у різних дитбудинках), де зараз Ростик ми не знаємо. Це все я описала, бо хочу сказати, що таким діткам потрібно дарувати родинне тепло хоч би на свята, а найкраще на все життя! Якщо дозволять матеріальні можливості, а вони часто є вирішальними, ми зважимось на усиновлення. :heart:

http://www.sirotstvy.net/ua/histories_from_life/
Зображення
Ludmila Офлайн


Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 275
З нами з: 22 вересня 2010, 10:34
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 1
випускниця школи материнства (1)
Дякував (ла): 496 раз.
Подякували: 325 раз.
Діти: дівчинка Сашенька

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення Naya » 13 грудня 2010, 13:33

А я не задумувалася. Бо хотіла СВОЮ дитину. Хотіла відчути, що таке носити дитину під серцем, відчути її рухи в собі, НАРОДИТИ самій!!!
Якби було так, що ми б знали, що своєї дитини мине зможемо народити, то може тоді б подумали.
А так навіть не думали.
Тому я не знаю. Мені дуже шкода тих діток, яких покидають батьки. Дуже-дуже.
Але, мабуть, я малодушна, бо про всиновлення не думала.
Naya Офлайн


Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 1247
З нами з: 17 листопада 2009, 13:58
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 6
Мамуся-творець (1) випускниця школи материнства (1) Успішне грудне вигодовування (1) за дитя форуму (1) слінгомама (1)
Дякував (ла): 1093 раз.
Подякували: 1240 раз.
Діти: Синочки Жданчик та Мирославчик

Re: Чужі діти, як свої?

Повідомлення Marta » 13 грудня 2010, 16:06

Я безмежно поважаю тих батьків, котрі усиновили діток чи дитинку і відносяться до них, як до власних.
Я теж плачу, коли чую чи бачу, що дитинку покинули, чи вона в дит.будинку,
я також говорила зі своєю мамою на цю тему, вона теж округлює очі і каже ,що "вон той то і то й то усиновив-тепер страшні проблеми, дитина-неслухняна, просто жах, видно, гени лізуть". А я не вірю, що просто гени.
Якщо дитина своя-і нечемна- тут на гени не будеш казати, хоча діти однакові. І наркомани бувають в благополучних сім"ях.
Єдине- що дитина знає,що вона усиновлена і мама говорить про її погані гени, то в підлітковому віці вона це все і показує. Але, можливо, не через гени, а через недолюбленість і розчарування, відчуттям того, за що і чому тебе твоя рідна мама кинула, а та, що виховала- постійно попрікає тебе тими невідомими генами...(((
Якщо вже брати дитину- то брати, як свою.
До того треба дойти.
І це дійсно дуже серйозне питання і серйозний крок.
І щоб так не вийшло, що (десь читала) дитинку усиновили, а потім повернули назад, тобто повторно кинули, ну як так можна?..
І матеріальна сторона, звісно, має бути на рівні.
Це важко, так реально подумати, але я б хотіла багато дітей, і хотіла б подарувати покинутій дитині нормальне життя і головне- Любов, проте, це, скоріш за все, після того, як МОЇ власні діти, скільки мені Бог пошле, будуть сповнені тої любові і виховані, і коли я дійсно дойду до того рішення в душі, що зможу комусь ще це дати.
Marta Офлайн


 

Далі

Повернутись до Готуємося до батьківства



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей