Родинний форум "Сімейка"

Сьогодні зранку показували кльову комедію на цю тему по кабельному,я вже колись її бачила.Легка,банальна,добра.

http://yutel.pp.net.ua/publ/7-1-0-1788

Але в житті так не буває :)

Завжди мріяла усиновити чи удочерити :) Добре, що мої мрії співпадають з бажаннями чоловіка :) От тільки "станемо на ноги" і візьмео пару діток :family: Дуже хочеться подарувати батьківську любов як найбільшій кількості діточок. Памятаю, як на 3 курсі, у нас були пари з педіатрії в Будинку Дитини, то я з тих пар майже кожного разу зі сльозами на очах йшла Як би могла, то усіх би їх забрала до себе...

недавно бачила телепередачу про православних монахинь що беруть з дитбудинку дівчаток на виховання, Господь через них з тими дітьми,часто з неблагополучних сімей творить чудеса,навіть лиця в дівчаток інші не кажучи про мову,мисленя ,повадки ,порівняно з тими що звиклось бачити серед дитдомівських сиріт. Монахині кажуть що дуже втішились коли зрозуміли і побачили ,що причастя в силі зруйнувати погану спадковість,бо спочатку не могли дати собі раду і дуже переживали.

Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все! (Мк.10:27)

моя знайома всиновила дівчинку. З півдня України. Практично російськомовну. мама її - в тюрмі. Пройшли обстеженя в лікарів. А в дитини і рахіт у паличка туберкульозна і глисти. Дитині 5 років. Дуууже гарна. Я часто на них дивлюся, бо вони приходять до мене на роботу (там поруч в розвиваючу школу ходять). То шо я думаю - не знаю, чи змогла б таку дорослу дитину усиновити. В неї вже є своє я, звички, виховання... І дуже важко з нею. Я на рідних інколи кричу як ведмідь якийсь. А якби на чужу накричала і вона раптом заплакала - то я б собі потім простити не могла. Ну і якось е ті відчуття. А от немовлятко чуже тримала на руках, і хоч воно не було мені таке миле, як мої, але всеодно таку дитинку я могла б полюбити як рідне. Поняла, шо старших - ні(((

Я ще недавно могла себе уявити мамою будинку сімейного типу.Зараз маю такий токсикоз,що жити деколи не хочеться,ні нічого робити:)

Marichka написав:Зараз маю такий токсикоз,що жити деколи не хочеться,

Марічка тебе можна вже медалькою вітати?

Дівчата, а є серед нас ті, хто всиновив дитину або оформив опіку? Все частіше задумуюся над тим, щоб подарувати любов, турботу, тепло обездоленому дитячому сердечкові, зрештою, добробут і шанс. Хочеться почути думку інших. Думки поки що дуже суперечливі.

Знаю одну пару, яка має своїх дітей, і яка хотіла всиновити дитини.
в Тернополі їм сказали дуже велику ціну за дитину, яка сильно відставала в розвитку.
вони поїхали аж в Харків,там ціна була наполовину менша. але знову дитина була дуже відсталою у розвитку. в 1,4 ще навіть ходила, не говорила, не проявляла ніякого інтересу до оточуючих.
Та жінка дуже сильно розстроїлася, переживала.
вони так і не всиновили дитини, хоч і збирали різні документи більше року.
недавно вона народила ще одну дитину.

всиновити вони хотіли з такими ж прагненями як і ти, бо ж мають своїх дітей.
багато хто здається на пів дорозі, як тільки починає проходити всю ту бюрократію. (щоб взяти дитину на Різдвяні свята - тре купу документів і т.д. то тре ще певно від Паски починати збирати )

але згадайте скандал з сімейним будинком і "матірю-героїнею"

як їй дозволили всиновити стільки дітей??? а простим сімям так важко всиновити дитину.


я часто думаю за тих дітей, бо колись жила 2 роки з сиротою їз дит.будинку.
може як варіант, буде знайти дитину і приходити до неї в будинок, забирати на вихідні. а коли вона "закінчить" інтернат - взяти до себе жити і допомагати їй влаштуватися в житті. ще б ті працівники інтернатів йшли на зустріч але то так мої видумки , бо незнаю чи реально можна так зробити.

Також думаю про те, щоб забирати дитину на свята, вихідні, а згодом допомогти у житті. Допомога від держави мене не цікавить, а витрачання часу на бюрократичні папери лякає.

kruana тоді взнавай чи так можна і в якому інтернеті, розкажеш.
а то я зараз тимчасово мушу забути про таку мрію.