КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ.ПРАВИЛА ФІНАНСОВОГО ВИХОВАННЯ
Перше, що важливо зрозуміти, обираючи стратегію «фінансового» виховання дитини, — це зв'язок загального стилю виховання і окремих питань. Якщо в родині тільки дорослі мають право на особисту свободу й особисті речі, якщо дитина сприймається як додаток до дорослих, то іще рано починати навчання дітей самостійно розпоряджатися грішми. Хоча можна подивитися і на цю ситуацію з іншого боку.
Якщо дитина несамостійна, то саме „ігри в гроші” дозволять розвивати риси суб'єктності. Володіння «майном» узагалі розвиває почуття відповідальності за нього, а це прямий шлях до розвитку самостійності мислення.
Головний принцип «фінансового виховання»: дотримуватися гарантії недоторканності приватної власності. Тим, що належить дитині, може розпоряджатися тільки вона сама. Наш голос у цьому випадку—лише дорадчий. Причому це стосується не тільки грошей, а й іграшок, книжок... Якщо обговорено, що якась річ належить дитині — не лайте й за те, що вона хоче її подарувати комусь або обміняти чи просто зіпсувала.
Так, іноді це пережити непросто. Але тільки усвідомлення наслідків свого вчинку може надалі втримати дитину від хибного кроку. Інши¬ми словами, нехай краще вона зрозуміє, що даремно подарувала другові новенький самоскид, ніж років через двадцять зненацька зрозуміє, що необачно розпрощався а автомобілем або квартирою.
З появою нової речі у вашому домі спробуйте знайти їй «господаря» — чия вона: в особистому користуванні або це сімейна річ. Ненав'язливо поговоріть з дитиною, що вона може робити з цією річчю, як нею розпоряджатися. Згадайте і своє дитинство, розкажіть, як ви берегли (або не берегли) свої іграшки і що з цього вийшло. Змалюйте перспективу «життя» певної речі. Тоді дитина буде готова до несподіва¬нок, з якими може зіштовхнутися. Намагайтеся не залякувати дитину сумними наслідками, інакше вона може взагалі відмовитися від прав власника.
Дуже важливо заздалегідь прийняти всі збитки. Чи згодні ви втратити якусь суму зараз, коли все ще можна виправити, ніж отримати негативну ситуацію надалі?
З нами дитина вчиться, маючи «страховку», якої в неї, можливо, не буде в житті. Тому не¬хай вона при нас зробить якнайбільше поми¬лок. Мета — не лаяти і докоряти, а розбирати разом ці випадки. Завжди пояснюйте, чому витратити гроші краще саме в такий спосіб. Важлива не сама покупка, а обговорення навколо неї можливих варіантів, співвідношення якості й вартості, її вплив на відносини з іншими людьми. «Тепер ти зможеш запросити своїх друзів і послухати цей диск разом з ними!» Це привчає дитину ОБИРАТИ, а отже, аналізувати альтернативи.
Радьтеся з дитиною під кас спільних покупок, обговорюйте вибір. Користь подвійна: побачите, який хід її думок, що для неї є критерієм успішності покупки («як у всіх», «як ні в кого», «дуже дешево», «дуже красиво», «вигля¬дає дорого», «усі ойкнуть»), ви одержите інший погляд — збоку.
Чітко дотримуйтеся домовленості: ніяких «додаткових» фінансових вливань, якщо дитина нераціонально розпорядилася основною су¬мою: завжди віддавайте обіцяне й не обіцяйте нездійсненного. Найпоширеніша помилка батьків — компенсація неправильно витраченого дитиною. Так ми даємо їй урок: усі наші помилки оплачує хтось інший. Але хіба це так?
Обов'язково визначте систему фінансування вашої дитини. Чим раніше вона отримає у свої руки гроші, тим краще! Адже для того, щоб навчитися чогось, наприклад вирощувати квіти, розмовляти по телефону, треба робити це якнайчастіше. Навичка формується за безпосередньої дії та її багаторазовому повторенні!
Ці кілька принципів, стали основою системи фінансового виховання. Її головна теза: кишенькові гроші — це засоби, розпоряджатися якими дитина може на свій розсуд іноді незважаючи й на наші поради!
Кишенькові гроші — це не спосіб заохочення або покарання, а спосіб розвитку навичок, своєрідний інструмент.
Треба визначити періодичність видавання засобів, їх розмір (суму), перелік витрат, штрафні санкції. Оптимальним давати гроші щотижня (і краще — на початку тижня, тому що за вихідні часто витрачається їх велика частина). Це для школярів. Для дошкільників, навпаки, краще давати перед вихідними, щоб «допомогти» витратити розумно, але без насильства. На¬беріться терпіння терпіти їхні жахливі рішення!
Чим менша дитина, тим менше грошей слід їй давати. Треба орієнтуватися на ваші можливі, але і на запити дитини: поцікавтеся, яка сума її влаштувала б. Якщо її потреби високі, разом відкоригуйте їх, пояснивши, що ви можете надати тільки певні кошти. Не орієнтуйтеся «на сусіда» або на товаришів по класу: у всіх різні можливості, і це зайвий привід поговорити з дитиною. Суму можна варіювати, але принцип видачі залишається незмінним: видаємо не за що, а на що.
Обов’язково обговоріть з дитиною: що вона може і що має купувати на видані гроші, наскільки вона готова взяти на себе оплату витрат. Коли дитина зовсім маленька, звичайно, всі гроші вона може витрачати на «зайве», але в міру дорослішання збільшуйте суму, додаючи до неї витрати на проїзд (проїзну картку), на шкільні сніданки, на оплату репетиторів, зошити й іншу канцелярію для школи. Нагадуйте частіше, що гроші — це засіб для одержання чогось, а не мета сама по собі. Часто діти мріють стати багатими. Краще, якщо вони мріятимуть мати гроші, щоб... побудувати корабель, відкрити школу, подорожувати...
Обов'язково поцікавтеся, як витрачено гроші, чи оплачено необхідні витрати. Однак не наполягайте на повному звіті про особисті витрати — поважайте таємниці дитини, її можливі прорахунки.
А якщо дитина витратила гроші «не туди» (особливо — з проїзними)? Це свідчить про те, що вона ще не готова взяти на себе відповідальність за ці витрати, тому продовжуйте купувати їй проїзний самі, але відніміть вроздріб цю «розтрачену» суму з наступних виплат. Засмутитеся, але не лайте: «Я гадала, що ти вже велика!»
Якщо дитина витратила свої гроші «не так» - поясніть, як треба (або як зробили б ви) і чому саме так. Розгляньте різні варіанти і можливі наслідки. Не жалійте дитину, якщо вона помилилася,— не так витратила. Краще обговорити разом, чому так вийшло, що вона не врахувала. Поспівчувайте: «Ну, що ж...» І ніколи не пропонуйте фінансову компенсацію. Обмежтеся психологічною.
Якщо дитина загубила гроші — не лайте її, інакше вона боятиметься «мати справу з грішми». Скажіть просто, що з вами таке теж бувало, і не раз.
Якщо дитина перейнялася якоюсь покупкою, спробуйте її «остудити», обов’язково постарайтеся переконати її перечекати якийсь час, «відсуньте» термін покупки. Якщо потім вона переконається, що річ їй не потрібна, обговоріть це з нею. Нагадайте їй, як вона хотіла її купити і як добре, що не поквапилася! Згадуйте про цей досвід, коли виникає подібна ситуація, але намагайтеся згадувати різні випадки, а не той самий.
Звертайте увагу на те, чи приносить дитина здачу з магазину. Ефективно — дати якусь суму у вигляді заохочення після того, як уся здача буде вам повернута. Однак, на мій погляд, краще такого не робити, тому що це виглядає як плата за природну допомогу.
Система штрафів — це щось на зразок ділової гри, коли збит¬ки хоч і не смертельні, але досить неприємні. Така гра може послу¬жити непоганою діагностичною процедурою. Запевняю вас, ви довідаєтеся багато нового про вашу дитину — наскільки вона готова до матеріальної відповідальності за свої дії, наскільки самостійна і справедлива, уважна до потреб інших.
Система фінансових штрафів застосовується тільки до дітей старших 5—6 років, які розуміють, що це таке. Діти ознайомлюються з поняттям «штраф» у громадському транспорті, коди хтось не платить за квиток. У родині перше згадування про штрафи виникає, як правило, у випадку, коди ми даємо дитині гроші
в борг.
Не давайте в борг багато, порівнюйте розмір суми з реальною можливістю віддачі. Інакше просто зробіть дитині подарунок, щоб не провокувати неповернення грошей, але обов'язково до того, як ви домовилися про позику.
Якщо ви дали дитині а борг — обов'язково вимагайте вчасного повернення всієї суми. Одразу обмовите штрафні відсотки (пеню) і не соромтеся наполягати на її виплаті. Нехай дитина зрозуміє, що за невиконані зобов'язання треба платити.
Добре закріпити свою угоду письмово. Розписка підвищує відповідальність дитини за дане слово і дозволить у майбутньому уважніше ставитися до чужих обіцянок, наполягати на дотриманні юридичних норм.
Пробуйте і самі позичати гроші в дитини, а потім продемонструйте, як потрібно поводи¬тися під час їх повернення. Обов'язково пишіть розписку. Це підвищує значущість події і дає моделі поведінки на майбутнє.
Письмовий договір завжди впливає на дітей! Як же вони виростають у своїх очах, коди самі ставлять підпис на видрукуваному аркуші!
Ще одне уточнення. Договір складайте на невеликий термін — на місяць, на тиждень — для 6-7-річок, наприклад, максимум — на одну навчальну чверть, адже змінюється і дитина, і обставини, і ваші взаємини. Наприклад, зараз у нашій родині давно не використовується письмова форма домовленості: досить усної угоди, що виконується обома сторонами.
Що може бути предметом договору? Що завгодно: розподіл обов'язків по дому, час прогулянок і час повернення (що особливо актуально в підлітковому віці!), години прийому друзів (і ваших теж!) — тобто все те, що спричиняє проблеми у ваших взаєминах. Але пам'ятайте, що договір — це коди обидві сторони задоволені його умовами.
Використовуйте систему застави, якщо в дитини немає грошей на погашення боргу. Обумовите, що може бути заставою, і обов'язково забирайте її за борги! (Якщо ніяково забрати назавжди — обумовите термін, на який річ залишається у вас. Тільки пам'ятайте, що вона повинна бути значуща і дорога для дитини, інакше акт втрачає сенс.) Не жалійте дитини, нехай краще сьогодні вона позбавиться на час велосипеда, ніж через кілька роки) закладеного будинкуі, можливо, назавжди.
Чи платити за домашню роботу або успішне навчання?
Кожна родина вирішує це по-своєму. Можна робити так: за виконання домашньої роботи не платити ніколи. У цьому випадку логіка є такою: кожний робить посильний внесок у домашні справи, тому хатня робота не є предметом торгівлі.
З навчанням складніше. Ми рекомендуємо одне непорушне правило: є обов'язковий мінімум, що виплачується незважаючи ні на що, а є «преміальні», що залежать від навчальних успіхів.
Хоча схема з преміальними може допомогти погано: дитина намагатиметься приховати погані оцінки або просити вчителів виставляти їх усі в один тиждень, коли все одно втрачала «премію» (яка різниця - штраф за одну «трійку» або за п'ять).
На мій погляд, навчальні успіхи не можна пов'язувати із заохоченнями або покараннями, вони часто досить умовні й залежать від багатьох факторів: здібностей дитини і «особливо¬стей» учителя, складності предмета або окре¬мих тим, взаємин у класі тощо.
З учителями треба менше говорити про ваші способи впливу на дитину - часто вони починають шантажувати дитину, зачіпаючи болючі сторони, нерідко роблять це при всьому класові.
Що ж дає дітям система самостійного розпоряджання грішми?
-- уміння рахувати (у прямому арифметичному сенсі: складати, множити, ділити);
-- знання про співвідношення вартості речей і послуг;
-- уміння вибирати (між двома «хочеться», між потрібним і необхідним, хорошим і пога¬нім). А це уміння розвиває мислення і здатність аналізувати;
-- уміння відмовлятися від менш потрібного, неякісного, менш цінного - і відповідно визначати пріоритети.
Підвищується самооцінка, виникає почуття особистої гідності, з'являється впевненість: «Я сам щось вирішую». Але ж міра психологічної зрілості — це і є міра відповідальності людини. Щоб відчути себе дорослим, треба пізнати себе через дію, через вияв себе в різних ситуаціях. Механізм такий: учинок — наслідок — усвідомлення — розуміння — розвиток— психологічна зрілість і новий, більш зрілий, учинок.
Самостійно розпоряджаючись грішми, діти пізнають себе. Іноді вони з подивом виявля¬ть, що не так добро, як про себе думали; не такі безпорадні, як припускали, — і це перший крок до самоаналізу, до самооцінки.
Вони пізнають інших. Чим раніше дитина усвідомлює, що нерідко грошові відносини є «лакмусовим папірцем» і для дружби, і для любові, тим менше помилок і провокацій зробить вона надалі. Повага інтересів інших теж важлива. Усвідомивши, як іноді важко позбутися частини своєї власності, вона не претендуватиме на власність іншого, зокрема на вашу.
Чи є в дитини радість добродійності, безкоштовної допомоги іншим? Запропонуйте дитині пожертвувати частину її грошей на добрі справи і подивіться, як вона до цього поставиться.
Налагоджуючи економічні відносини зі своїми дітьми, ми створюємо унікальну мож¬ливість для них виявити себе «на рівних» у відносинах з нами, батьками — договори, позичання, можливість «скинутися» на загальну справу. І в цьому — база становлення суб’єктивності дитини.
Ознайомлення з основними фінансовими поняттями — «боргове зобов'язання», «кредит», «договір», «розписка» — також необхідні сучасній людині. Ринок є ринок... До того ж, - можливо, навчання ставитися до грошей стане для дитини першою сходинкою у виборі сфери професійної діяльності.
Уміння прораховувати свої дії, бачити на¬слідки рішення — це теж результат володіння своїми засобами.
Міркуючи про соціалізацію дитини, ми, як правило, турбуємося про її товариськість, гнучкість, мобільність, самостійність. Але не завжди нам удається знайти «інструмент», за допомогою якого можна було б реально перевірити ці важливі риси. Уміння поводитися з грішми не є єдиним інструментом. Але те, що в наших нових ринкових умовах це уміння необхідне, цілком очевидно.
