Гість, прокоментувати поведінку вашого тата не бачивши його- важко, адже ваш погляд односторонній, тобто це так бачите ви, а ваш тато, це бачить по своєму. В випадку порад і роботи я працюю власне з самим пацієнтом, який визнає свої проблеми і має надію на їх вирішення.
Але певні роздуми подаю: дійсно є категорія пацієнтів, які вибирають жалість собі за друга і з цим живуть багато років. Звідки береться цей прояв і ця здібність...тут треба збирати анамнез у пацієнта і близьких йому людей про його дитинство, актуальні здібності, звички , правила у житті, про відносини у сім"ї. Адже ця жалість йому вигідна. І на це у нього є своя причина, швидше за все він цим привертає вашу увагу і любов,чи допомогу, а це значить що іншим способом це зробити було йому важко. Можна ставити тут багато запитань про сферу діяльності і майбутнього у вашого тата(світогляд, віра, надія, чим зараз займається, що може виконувати у такому стані у якому він є,що йому приносить задоволення у житті а що приносило раніше, чи є виражена у нього супутня депресія. ті.і, але ці питання я не можу ставити вам, бо ви не знаєте на них відповіді).
Гість написав:Він демонстративно пив горілку чи вино,їв особливо заборонені продукти так,щоби я бачила,при тому дивився на мене і хитро посміхався. :shock: Я вирішила вже нічого не казати,не радити,всі поради вже були дані.Має свою голову-най думає.Мама мовчить уже давно.
Це він у ролі дитини. Так він проявляє свій протест:хворобі, лікарям, чи вам, до кінця не признаючись в тому що цей протест він робить сам собі. Маніпулює.
Чому вже давно мовчить мама і що трапилось після того як він вперше захворів артритом, чому втратив віру у себе і коли її втратив: віджразу від 1-го лікування в лікарні з артритом чи пізніше???Як часто він у лікарнях?
Гість написав:Нинішній стан мого батька мене дуже болить,але я не можу ставитися до нього докінця з співчуттям,бо вважаю ,що він сам частково винен,і одночасно вважаю себе за це поганою донькою.
Поки ваш батько не захоче сам взяти себе в руки і змінити ситуацію, до тих пір ваші співчуття і підтримка будуть лише формальними, і на жаль, не можу це точно знати, але ймовірно, не йдуть йому на користь. Це не означає що треба перестати його любити чи забути про нього, але змінити поведінку свою до цієї ситуації можна спробувати. Та не гарантую що він відреагує на це позитивно(як правило такі хворі симулюють або викликають підсвідомо у себе приступи гіпертонічних кризів або розказують що збираються помирати).
Розумію що втішити вас не можу, але реально в такій ситуації важко всім. І людина сама себе мучить і інших. ЧОМУ? Ще раз повторю мені цього не дано знати. Можливо підберіть йому літературу на цю тему, релігійного чи психологічного спрямування, якщо він буде її читати. Або при його бажанні приводьте на консультацію.
