Родинний форум "Сімейка"

1/Хотіла б дізнатися думку психолога з приводу такої ситуації.
Від народження у нас із дитиною спільний сон(зараз спимо утрьох - мама, дитина і тато). Я чекаю на другу дитину через два місяці(старшій буде 1 рік і 10 місяців) і також хочу, щоб вона спала зі мною. Як бути із старшою дитинкою? Вчотирьох спати незручно і небезпечно для маленької дитини. І "виганяти" старшу дитину також не хочеться, щоб не робити їй стресу, для неї й так буде починатися нове життя - життя з маленькою дитиною.
Порадьте, будь-ласка, що можна придумати, щоб якомога менше "болю" причинити старшій дитині?

У вас дуже-дуже маленька старша дитина і розаховувати на її розуміння ситуації чи то якісь пояснення-нереально. Дуже ще збережена тактильно-фізіологічна залежність від мами.У вас ,на мій погляд є лише 3 можливості
-спати втрьох-ви,і двоє дітей,тато окремо
-щоб старша спала з татом чи ще кимось хто живе з вами, окремо без Вас.
-щоб старша спала в ліжечку біля вас.
В будь-якому разі це питання має вирішуватись індивідуально лише для вашої сім"ї вже і пристосовуватись дитина має вже до своєї нової ролі.Можете пробувати до різних способів.Якщо ви тільки нещодавно перестали годувати,перший варіант буде складним,бо старша теж захочете вночі груди і буде плакати!
Особливо помякшувальний спосіб можна вибрати інтуїтивно ,реально бачучи як ви спите-старша спить спокійно,плаче,просинаєтеся істи і т.і. :)

2/я хочу отримати пораду на рахунок цього:
Ось в мене часто в сімї виникають такі сварки: в мене сестра має такий вольовий характер, типу не хоче мене фоткати то вона і не буде, я й обіжаюсь на це, на те що вона не допомагє мені в потребах, не пітримує мене.
І чісто в мене стаються сварки через те що я там комусь щось доказую, доказую свою правоту.
Я часто сприймаю багато на свою адресу, там багато образ. Наприклад коли сестра мені відмовляє то я тоже на неї обіжаюсь. на мою думку сестра має помагати а не носом крутити, чи вимахуватись. що ви можете мені порадити?

Зарівна, дуже багато обід і сестри в твоєму дописі.
Що стосується на твою думку, то бачиш, кожен з дорослих людей має свою думку і часто в сім"ях вони відрізняються. Тут нічого страшного не має. Ніхто нікому нічого не винен.
Подумай і працюй над собою у напряму того, якою саме ти хочеш бути, уяви себе чітко років через 5, працюй над своїми негативними і позитивними сторонами,змінюй те що можливо для покращення, розвивайся.

дякую велечизне.
власне як позбутись цих негативних думок?
от якраз ъх я неможу ы позбутись.(((((((((

Книги, психолог, тренінги, робота над собою.

3/Останнім часом не можу дати собі ради зі старшим Артемчиком... Йому 6 років, пішов у перший клас. З років трьох намітився впертий характер, впевненість у своїй правоті (для прикладу - біжить, зашпортався за коврик - впав і каже "ну і хто придумав поставити тут той коврик?"; вдарився до дивана - "той диван треба звідси забрати!"). Якщо переконаний у своїй правоті - дуже важко його переконати. Я намагаюсь переконати по- доброму - не виходить, підвищую, голос, міняю тон - іноді помагає, а останнім часом зриваюсь на крик, виводить мене так, що даю по задниці(про що потім дуже жалію). От ситуація: на вулиці то дощ, то не дощ - ми їдемо до окуліста, чекаємо дідуся з машиною в дворі. Разів з п'ять прошу Артема не ставати в калюжі - не надто слухає, тут менший Денис зашпортується, падає на коліна в калюжу. Я йду передягати Дениса, Артем не хоче йти зі мною. Прошу "залишайся надворі, але не бігай по калюжах, промочиш ноги - захворієш, добре?". Добре! Повертаюсь за 5 хвилин і бачу картину Артем в польоті над калюжами!!! Джинси до колін мокрі, в туфлях квакає!!! Мене перемкнуло, спересердя по задниці дала так, що заболіла рука... Дома ще викричалась на нього... Потім картала себе... До окуліста так і не попали в той день... Зриваюсь не часто, але мене це не тішить... Порадьте як контролювати себе, як зрозуміти в чому "заковика".

Сучасним батькам нелегко виховувати своїх дітей. Що ж нас підводить? Незрозумілі до кінця правила виховання, надто швидкі зміни думок у суспільстві та сім"ї, чи сліпа батьківська любов? Ймовірно що це усе разом. Росити дитину- це допомагати їй рости, давати їй орієнтири, які дозволять ладити з собою і іншими.
Коли діти у нас з"являються нам хочеться їх просто любити. І здається що цього буде достатньо для виховання. Та на жаль замало. Діти нас якраз навчають нас бути мамами і відкривають нас справжніх (нетерплячих, і т.і.)
Когнітивно -поведінкова терапія вчить що дітям потрібні порядок і правила поведінки, вони хочуть і чекають їх. Це дає їм відчуття безпеки, що світ передбачений. Це організовує. З другого боку їм потрібна любов і прийняття. Приймати їх такими як вони є. Ви хочете щоб вів себе так як це буде добре для вас, але для нього це складно, він хоче по-іншому.(Хоче скакати по калюжах- то хай ходить цілий день в гумових чоботах, але домовтесь що скакати може лише доки ви будете рахувати до 50, а далі вам потрібно поспішати усім разом, наприклад). Є тонкий місток який іде між вседозволеністю і рамками поведінки. Виховання-це примушення до певної міри. І правила ви підбираєте виключно під можливості дитини. Тому цей місток прийдеться шукати вам самостійно. Якраз тут підійдуть книги які є на сьогодні в достатній кількості. (Даша радить книжки Гіппенрейтер та Фабер, Мазліш "Как говорить,чтобі дети слушали, и как слушать, чтобі дети говорили", і таких схожих досить багато, подивіться в темах читалки і т.і. Між іншим от тільки нещодавно про характери і вийшла нова книга Гіппенрейтер.)
Ви -молодець, знайшли сміливість написати, а далі вам треба знайти сміливість змінювати те, що вам не подобається в собі, і бути готовою до того, щоб витримати усе, що будуть представляти вам діти, які дорослішають. Не має як ідеальних батьків так і дітей таких же. Серед характерів не має поганих і хороших, але у кожного сильні і слабкі сторони. Розуміння їх у дитини і у себе-допоможе не робити помилок.
Будьте з ними поруч. Ваша присутність і увага тоді не буде причиною розсердити вас, щоб це отримати. Активно слухайте. Інколи корисно все залишити і погратись в дитинство і пострибати по калюжах, домовившись що після цього ви переодягнетесь і підете далі.

Прошу поради для подруги. Їй поза 40, доньці 17. Подала на розлучення, процес пішов, від чоловіка переїхала, донька залишилась з чоловіком, бо там має свою кімнату... З донькою бачаться щодня. Зараз ситуація загострилась - Настя стала дуже вимоглива : минулого тижня попросила на манікюр 80 грн.(якийсь там супер лак) - Наталя дала, на днях "лак на двох нігтях пошкодився - треба поновити , дай ще 80 грн.", В Наталі було день народження - подруги скинулись, купили їй ботфорди, про які вона мріяла, але в силу обставин, не могла собі дозволити. Настя поміряла - "класні! я заберу собі", у вузі були збори - багато пропусків, зняли стипендію, грозиться вийти заміж з а 34-річного кавалера...
Порадьте, як налагодити стосунки, може порадите, що почитати, щоб розібратися в ситуації і знайти вихід. Дякую!

Слід мамі з донькою працювати з фахівцем- розбирати ситуацію, бачити де є проблеми і пробувати їх налагоджувати. Це довготривалий процес.
Якщо донька не захоче (що швидше за все ймовірно), тоді самій мамі слід працювати над зміною сценаріїв поведінки, побудовою власного щасливого життя, що вже треба було робити давніше,
Донька вже не маленька, вона може і повинна будувати своє життя вже без мами. Хоче-хай виходить заміж, бере на себе відповідальність, їй ж не 13. А то склалось з цих пару речень враження що мама маючи с-м провини, відкуповуєтсья від доньки. Чим звісно та й зловживає, а ще маніпулює і навтіь погрожує. Любов і розуміння так не купиш.

Читання книг добре, але не думаю що це допоможе їм усім побачити збоку свою ситуацію та й в ній розібратись.