КАЗКИ і повчальні історії для дорослих-відкрито для записів

[mari]

Якось раз до мудреця у Холодну гору прийшов хлопець.

- У моїй родині завжди є образа. Живемо добре, дружно, щасливо, але трапиться скандал, і все руйнується. Я так не можу! Допоможи зрозуміти, в чому справа?

Хмикнув старець і мовив:

- Принеси завтра глечик кислого вина і я покажу тобі, що є образою.

Як домовилися, приніс хлопець глечик вина під ранок. Дістав мудрець кілька чашок і мовив.

- Образа подібна прокисшого вина, терпіння ж подібно чаші. Переллється вино - чекай біди.

Кажу: Наповни чашу і випий. Здивувався хлопець, але зробив: скривився, але проковтнув кисле вино.

- Бачиш, чаша знову порожня, і немає образи. Так поступає любляча людина. Жити з таким приємно і безтурботно. Але чи багато вина ти зможеш випити?

- Боюся, навіть другу не витримаю. - Сумно відповів хлопець.

- Якщо ти підливав вино рясно, рано чи пізно людина відмовляється пити. Тепер наповни-но мені малу чашу.

Не встиг хлопець долити вино, як виплеснув мудрець чашу йому в обличчя. - Ось, знову порожньо. Деякі люди не проковтують образу.

Їм вистачає малої чашечки. Вдача у них запальна, але відхідлива.
Підливати таким собі дорожче. Зате й образи вони не тримають.
Далі дістав мудрець велику чашу, і як тільки хлопець наповнив, вилив тому на голову.

- Так чинять толерантні люди. Чаша у них велика, наповнити її непросто. Часом від неї сьорбають, але частіше змушують пити тебе ж. Переповниться чаша - чекай біди. Жити з такими складно, але і скандалів менше.

З тремтінням у руках наповнював хлопець останню величезну чашу. Заповнив до країв і сів в очікуванні. Мудрець ж підняв чашу за ручки, і закапало вино через тріщину на підлогу.

- Це сльози. Терпіння таких людей величезне. Випити кисле не дозволяє гордість, напоїти тебе - любов. Якщо не підливати, з часом чаша знову стане порожньою. Жити з такими приємно і безтурботно. Але якщо терпіння переповниться ...

Зажмурився хлопець в очікуванні кислого потоку, але мудрець лише прибрав чашу в сторону.

- ... Так втратиш людину. З часом вино витече, але доливати вже будеш не ти.

ВСТАВ хлопець і вклонився.

- Дякую, про наймудріший. Тепер мені все ясно.
- Що ж ти зрозумів?
- Або моя улюблена поміняє собі чашку ...
- Так.
- Або я знайду іншу, з більш кращою посудиною.

- Дурень. - Сумно зітхнув старець. - Для початку, заведи собі глечик поменше.

[nadusha]

Насолоджуйтеся своєю кавою

Група випускників, успішних, таких, що зробили чудову кар'єру, прийшли вгості до свого старого професора. Звичайно ж, незабаром розмова зайшла про роботу - випускники скаржилися на численні труднощі і життєві проблеми... Запропонувавши своїм гостям кави, професор пішов на кухню і повернувся з кавою і підносом, на якому стояли самі різноманітні чашки, - фарфорові, скляні, пластикові, кришталеві і прості, і дорогі, і вишукані. Коли випускники розібрали чашки, професор сказав: - Якщо ви зауважили, всі дорогі чашки розібрані. Ніхто не вибрав чашки прості і дешеві. Бажання мати для себе тільки краще і є джерело ваших проблем. Зрозумійте, що чашка сама по собі не зробить каву кращою. Інколи вона просто дорожча, а інколи навіть приховує те, що ми п'ємо. Те, що ви дійсно хотіли, було - кава, а не чашка. Але ви свідомо вибрали кращі чашки. А потім роздивлялися, кому яка чашка дісталася. А зараз подумайте: життя - це кава, а робота, гроші, положення, суспільство - це чашки. Це всього лише інструменти для "зберігання" Життя. То, яку чашку ми маємо, не визначає і не міняє якості нашого Життя. Інколи, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави. Насолоджуйтеся своєю кавою! Воно набагато важливіше і приємніше за чашку!

[nadusha]

Один таксист із Нью-Йорка розповів таку історію.
Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив.

Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але замість цього я припаркував машину, підійшов до дверей і постукав.

«Хвилинку!» – відповів тремтливий старечий голос. Я почув шурхотіння, так ніби щось тягли по підлозі… По тривалому очікуванні, двері нарешті відчинилися.

Переді мною стояла низенька, на вигляд 90-річна жінка. Вона була вбрана у картате плаття й капелюшок із пришпиленою вуаллю; виглядала як персонаж із фільму сорокових років. Обік неї була невелика нейлонова валіза.

Помешкання виглядало так, ніби тут ніхто не жив уже довгі роки. Всі меблі були накриті відрізами тканини. Не було годинників на стінах, жодних забавок, ані посуду на столі. В кутку стояла картонна коробка, повна фотографій і скла.

«Ви б не могли віднести мою сумку до машини?» – запитала жінка. Я забрав валізку в авто, після чого повернувся, аби їй допомогти. Вона взяла мене за руку, і ми поволі рушили у бік бордюру. Трималася за мене, дякуючи за доброту.

«Прошу, – відповів я. – Стараюся ставитися до своїх пасажирів так, як би хотів, щоби ставилися до моєї мами».

«Ох, ви такий добрий чоловік», – відповіла вона.

Коли ми сіли в машину, жінка подала мені адресу, а потім запитала:
«Ми могли б поїхати через центр міста?»

«То не найкоротший шлях», – швидко відповів я, вмикаючи лічильник.

«О, я не маю нічого проти, – сказала вона. – Я не поспішаю. Я переїжджаю до госпісу».

Я глянув у дзеркало. Її очі блищали.
«Вже немає нікого з сім’ї, – говорила вона лагідним голосом. – Лікар каже, що мені залишилося не так багато…»

Я вимкнув лічильник.
«Куди Ви хочете поїхати?»

Упродовж кількох годин ми їздили містом.
Вона показала мені будинок, у якому колись працювала ліфтеркою. Ми проїхали місцями, де вони з чоловіком жили як молодята. Попросила мене затриматися перед меблевим магазином, який колись був бальною залою, куди вона ходила танцювати ще молодою дівчиною. Інколи просила пригальмувати біля якогось будинку або перехрестя, і сиділа, вдивляючись у темряву, без слова.

Коли перші промені сонця висвітлили горизонт, вона раптом сказала: «Я стомилася. Поїдемо вже, прошу».

Ми мовчки їхали за вказаною адресою. То був низький будинок із пандусом, таким типовим для домів опіки. Двоє санітарів вийшли назовні, щойно я загальмував на пандусі. Вони, схоже, чекали на неї. Були ввічливі й турботливі. Я відкрив багажник і заніс маленьку валізу жінки під двері. Вона вже сиділа на інвалідному візочку.

«Скільки я вам винна?» – запитала, сягаючи по гаманець.
«Нічого», – відказав я. «Треба заробляти на життя», – заперечила вона.
«Є інші пасажири», – відповів я. І, геть не замислюючись над тим, що роблю, я нахилився й притулив її до себе.
Вона міцно обійняла мене. «Ти дав старенькій трошки радості, – сказала. – Дякую». Я потис її руку, а потім вийшов у світанковий напівморок.

За мною замкнулися двері – то був звук Життя, яке замикали. Того ранку я не брав інших пасажирів. Їздив безцільно, занурений у думки. Що якби до цієї жінки вислали неввічливого водія, або нетерплячого, який хотів би закінчити зміну? Що якби я не підійшов до дверей, або посигналив тільки раз, а потім поїхав?

Думаючи про це зараз, вважаю, що не зробив нічого важливішого у житті. Ми узалежнені від пошуку емоційних переживань і прекрасних хвилин, якими стараємося наповнити своє життя. Тоді як Прекрасні Хвилини можуть трапитися нам зовсім несподівано, під виглядом того, що інші можуть назвати рутиною. Не пропустімо їх.

[mari]

- А ти знаєш, як зазвичай закінчуються казки?
- Звичайно. Всі Принцеси залишаються з Драконами. Живуть довго і щасливо. Дуже довго, зрозуміло, ти ж уявляєш, скільки може прожити нормальний, здоровий, щасливий Дракон?
- Хм, ... чому це з Драконами? А як же порядні Принци?
- Принци? Принци мають жахливу властивість спізнюватися. Розумієш, поки Принцеса чекає Принца, весь вільний час вона проводить з Драконом. Ну, і закохується потихеньку. Спочатку начебто просто базікати починає, як би від нудьги, мовляв, з ким ще в печері і в полоні поговориш, а потім і захоплюється - Дракони адже чудові співрозмовники - починає дружити. Дружить, дружить, дружить - і раптом не може без свого дракона жити. Тобто взагалі.
- І в цей момент, як я розумію, і з'являється Принц.
- Так. Але, як ти розумієш, вже пізно.
- А ти? Як же твій Принц?
- А що я? Я вже закохалася. У свого Дракона.
- О, ... а Принцу що скажемо?
- Не знаю. Скажімо, що вдома нікого немає ...

[mari]

не перекладаю щоб не втратити цілісності...зворушливо...

О ТЕХ, КТО НЕПОДАЛЕКУ
Вчера на рынке я поджидала коллегу, застрявшую у прилавка с фруктами. Рядом ошивалась бомжиха неопределенного возраста и соответствующего вида — еще не на краю, но уже близко.
Кто-то громко позвал меня, я оглянулась — прихрамывая, спешил такого же бомжовского облика мужик, нет, не ко мне, к этой тетке. Видно, цветочницы отдали ему некондицию — большую растрепанную охапку сильно подвявших цветов — бледные розы, опустившие головы блеклые хризантемы.
Он гордо протянул ей этот веник:
— Это я для тебя взял.
Она растерянно улыбнулась щербатым ртом, сказала:
— Мне так давно не дарили букетов.
Потом взяла цветы, осторожно прижала их к грязноватой черной куртке и опустила в них лицо таким нежным, таким узнаваемо женским движением, что у меня защемило сердце.
Она стояла с этими цветами, которые следовало бы выкинуть еще дня два назад, не видя ничего и никого вокруг, как будто бы всего этого — толпы, шума, промозглого декабря — не существовало. Только эдемский сад в начале времен, где тигры играют с ягнятами, не помышляя о трапезе, и над счастьем ослепительный синий свод, а не набухшее непогодой комковатое серое небо.
Всюду жизнь.
Мы сами создаем свой рай.
Мы сами строим свой ад. (с)

На одном из вокзалов довелось увидеть подобную сцену. Бомж, бомжиха. Он подошёл к ней и обнял за плечи. А она взяла и поцеловала вот эту руку, бог весть когда мытую, но обнимающую её, в ладонь...
Это было для меня, как гром среди ясного неба, если честно. Мне стало ужасно стыдно-я не смогла вспомнить, когда дарила такой же поцелуй своему мужу. Просто так..в благодарность за то, что могу находиться в кольце его рук.
"Мы сами создаём свой рай.
Мы сами строим свой ад"
Всё так, да...

[mari]

Вони і справді нас рятують - щиро і безстрашно. А люблять назавжди і всупереч обставинам. Любіть їх, бережіть, плекайте! Вони завжди добрі, окрім тих, яких зневажили, били і мучили. Але і вони здібні ще раз полюбити раз і назавжди. ВІДДАНІ ДРУЗІ!


1.С тех пор как меня забрали из приюта, это фото представляет для меня огромную ценность.

Когда она шла по длинному коридору, такая одинокая и печальная, нерешительно заглядывая в вольеры, наши взгляды встретились. Я тотчас ощутил, что ей необходима поддержка и решил помочь.

Я повилял ей хвостом, но старался сдерживать свои эмоции, чтобы ее не напугать. Когда она остановилась возле меня, я постарался отвлечь ее внимание от маленькой неприятности в дальнем углу моей клетки, случившейся из-за того, что сегодня со мной не погуляли. Я просто не хотел, чтобы она плохо подумала о работниках приюта, которые и без того слишком заняты.

Когда она читала мою приютскую карточку, я молился чтобы она не думала и не грустила о моем прошлом. Я хочу смотреть только в будущее и хочу изменить хоть чью-нибудь жизнь к лучшему.

Тут она встала на колени перед клеткой и тихонько окликнула меня. Она очень волновалась, и я через прутья протянул ей лапу и высунул морду. Она потрепала меня по шее и заплакала. Тихо-тихо… Ей было очень одиноко, ей так нужен был друг. Вот тогда я исхитрился и лизнул её. А как ещё я мог сказать, что теперь всё будет хорошо!

Дверь клетки открылась, и тут я просто бросился к ней в объятья. И увидел её сияющую улыбку: она больше не одна!

Клянусь всю жизнь заботиться о ней.
Клянусь всегда быть рядом.
Клянусь делать все, что в моих силах, чтобы блеск этих глаз и лучезарность улыбки не сходили с ее лица.

Сегодня я спас человека.

Но сколько людей пока не нашли своего счастья.

Скольких нам ещё предстоит спасти…



Animal Rescues Appeal


2.ЯКЩО ВИ МОЖЕТЕ:

- Розпочати свій день без кофеїну ,
- Бути життєрадісним і не звертати увагу на болі і нездужання ,
- Утриматися від скарг і не втомлювати людей своїми проблемами ,
- їсти одну і ту ж їжу щодня і бути вдячними за це ,
- Зрозуміти кохану людину , коли у неї не вистачає на вас часу ,
- Пропустити повз вуха звинувачення з боку коханої людини , коли все йде не так не з вашої вини ,
- Спокійно сприймати критику ,
- Ставитися до бідного так само, як і до багатого ,
- Обійтися без брехні і обману ,
- Боротися зі стресом без ліків ,
- Розслабитися без випивки ,
- Заснути без таблеток ,
-у вас немає упереджень проти кольору шкіри , релігійних переконань , сексуальної орієнтації чи політики , значить в кращому разі ..

ви ЛИШЕ досягли рівня розвитку свого собаки ))).

[mari]

10 правил життя від авторки книг про Гаррі Поттера — Джоан Роулінг
1. Нагадуйте собі щоранку: " Просто живи, дивися, як сонце піднімається над блискучими сніговими пагорбами, — це ж найбільший скарб на землі".
2. Знайте, що кожен день ви робите вибір- перетворити життя на пригоду або залишити все як є: "Адже людина — це не властивість характеру, а зроблений нею вибір".
3. Пам'ятайте , що реалізація мрії про подорож — це всього лише кілька простих дій: "Життя—- це час, відведений людині на втілення мрії".
4. Подорожуючи, не перебільшуйте невдачі, контролюйте рухи у власному серці і в голові: " Рани, нанесені думками, заживають довше будь-яких інших ".
5. Будьте впевненими , що життя має вимірюватися не в хвилинах, а в моментах.
6. Якщо ситуації не дістає гостроти — уяви її: "Звичайно , це відбувається у тебе в голові , але хто сказав тобі, що тому воно не може бути правдою? "
7. Не озирайся назад, завжди будь відкритим для нових людей і ситуацій: " Минуле буває занадто важким для того, щоб всюди носити його з собою. Іноді про нього варто забути заради майбутнього ".
8. Не лякайтеся раптового нав'язливого бажання неодмінно поїхати куди-небудь: " Найкращі ідеї приходять до тебе саме так — несподівано " .
9. Пам'ятайте , що вік для великої подорожі — лише умовність : " Молодим не зрозуміти, як думають і відчувають люди похилого віку. Але старі винні, якщо вони забувають, що означає бути молодим ".
10 . Не зволікайте , пам'ятайте головне правило: "Життя коротшає з кожним днем ".

[mari]

ЗАВЖДИ можна досягнути перемоги

У процесі пологів у нього пошкодилися нервові закінчення обличчя . Щока , губи і язик так і залишилися частково паралізованими .
Коли йому було 11 років , він переживає розлучення батьків.
До 13 років змінив більше 10 шкіл . Його виключали за погану поведінку .
У школі постійно дражнили за невиразну мову і постійно били за малий зріст .
До 24 років він працював чистильником клітин в зоопарку , швейцаром і викидайлом в нічному ресторані.
Мріяв стати актором , але через зовнішність і дефекту мови йому не давали ролі. Відвідав понад 300 студій , мінімум по 4 рази кожну!!!!!!!
Але безрезультатно , ніхто не хотів брати його на провідні ролі.
У 24 роки знімається в порнографічному фільмі через безвихідного фінансового становища.
Коли йому було 30 років , він продав прикраси дружини без її відома. І вона йде від нього з однорічною дитиною . Потім продає свого пса за 50 $ , тому що його нічим було годувати. У цьому ж році , сидячи в барі , дивився боксерський поєдинок , який надихнув його .

Протягом 2 -х днів написав сценарій до фільму , який потім продав за 25 тисяч доларів , за умови , що буде зніматися в головній ролі. Фільм мав приголомшливий успіх , був номінований на премію " Оскар" в 10 позиціях. І приніс акторові не один мільйон доларів.
Цю людину звуть Сильвестр Сталлоне. Фільм , що приніс йому величезну популярність , називається "Роккі" .

[nadusha]

Ось це сервіс!

5 приголомшливих історій, які показують зразок доброго ставлення компаній до людей.

У цьому світі немає нічого переконливішого та приємнішого доброти. Ми всі чудово знаємо про це - так працюють людські відносини. Ми любимо тих, хто нас слухає і піклується, і намагаємося захистити себе від тих, хто поводиться з нами погано або байдуже. Така ж система діє і в світі бізнесу. З тією різницею, що сарафанне радіо в суспільній сфері працює ще краще, швидше і ширше, ніж в особистій.

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!

[mari]

Бог ставить мене у обставини, у яких зі мною поводяться несправедливо, щоб мене згуртувати і скріпити. - Наше життя - це не набір випадковостей. Знаєте, яка найважливіша людина у вашому житті! Та, яка зараз, у конкретний момент є поряд з вами. Знаєте, яка найважливіша справа? Та, яку ви зараз робите. - Вміймо дивитися на своє життя (рефлексувати), бо ми не зауважуємо як воно проходить і як в нього приходить Бог. - Кожен з нас цінний у очах Бога, наша проблема, що ми самі не відчуваємо своєї цінності. - Скільки разів ми "підсуваємо свиню" Богові своїми гріхами і вчинками? - Ми постійно хочемо міняти когось. Але маємо владу лише над собою. Облиште ілюзії зробити когось кращим, ми можемо лише зробити кращими себе: комусь допомгти, простити, подякувати… - Злодій, якщо хоче красти, він краде. Якщо ви хочете бути святими, ви ним станите. Майте велике бажання і стремління! - У перекладі з грецької слово святий перекладається як інший. Ми, як християни, покликані бути іншими. - Вибір завжди залишається за нами, ніколи і ні в ніяких обставних ми не можемо сказати: "Я мушу це робити"! - Відсікайте спокуси - немає спокуси понад людські сили! - Будьте незалежними від думки людей, ставайте залежними від думки Бога. - Якщо на молитві я примирююсь з Богом, тоді усе примирюється навколо мене. - Мистецтво життя полягає в усвідомленні того, що кожна мить є найважливішою.

Кілька важливих речей з сьогоднішньої зустрічі з владикою Венедиктом (Алексійчуком). Усім євромайданівцям присвячується