Вся моя вагітність проходила дуже добре: ніяких ускладнень і підтримок. До 8 місяця я вела каланетику і пілатес. Тай взагалі я була дуже рухливою.
Дату пологів мені поставили 14 серпня, але вже від 1 серпня я дуже хотіла народити. Почала активно прибирати на карачках, робила вправи, з чоловіком кохалася... думала, що так швидше народжу. А ще я боялася стимульованих пологів. 6 серпня у нас з чоловіком була річниця весілля, то ми пішли в ресторан і я там навіть польку танцювала. Прокидаюся вранці засмучена 
: не народжую. Прошу донечку, щоб вже виходила :) В неділю 11 серпня ми пішли на шашлик. А я чомусь не дуже хотіла м'яса, зате налягла на кавун. Прийшли ввечері додому і я захотіла грецького салату. Ще облазили магазини на дружбі в пошуках бринзи. Попросила чоловіка ще мене "полюбити" і щаслива лягла спати. В 3 год ночі мені почало тягти поперек, почата кожні 15 хвилин вставати в туалет. Чоловік не міг спати і постійно клав мені руку на спину, питав чи то перейми. А я ж то звідки знаю? Це перші пологи! Вранці біль був вже сильніший. Крім того почався понос і рвота. Чоловік каже: "Їдемо в лікарню", а я вперлася, що ще зашвидко, бо схватки лише кожні 10хв. Пішла в душ себе в порядок приводити, перевірила пакети і ходжу по хаті. А коханий вже аж тремтить
Боявся, щоб вдома не народила 
Я тільки з нього сміялася. Визвали таксі і поїхали. Я ще так на краєчок сіла, щоб раптом води не відійшли на сидіння.Приїхали в пологовий, а там ЧЕРГА! Капець! Годину стояли. Нарешті вже нас прийняли і везуть нагору. Перейми ще терпимі і я навіть жартую. Чоловік поруч. В родзалі мене оглянули і пробили води. Отоді вже почалося! Біль силь результаті 3 год і матка зовсям не відкривається. Поставили капальницю. Біль ще бульше посилився, але я щаслива, бо скоро побачу своє малятко. Постійно заходить акушерка і лікарка, питаються як я себе почуваю. А я так хотіла всім їм дякувати! Кажу: "Ви такі добрі до мене! Дякую". А в мене на родах ще дівчина-інтерн була, то також дуже уважна. Я вкінці питалася, чи то тільки я така слабачка, бо через 5 год вже падала на підлогу і плакала. Кажу до чоловіка: "Зроби мені щось!" А він каже: "Зробив би, якби зміг. Потерпи ще трошки! Я тебе люблю"
НАРЕШТІ мені кажуть, що можна тужитися. УРА!!! Як тільки я вилізла на крісло, то почала щосили тужитися! Чоловік збоку піднімає мені голову до грудей. Дитятко швидко вийшло. Мить - і доця в мене на грудях. Я чекаю, коли переріжуть пуповину і моя принцеса закричить. І ось цей неймовірний крик ... Я мабуть ніколи його не забуду. А потім вона просто лежала і сопіла. Така мила! Мене переклали на кушетку і ми з чоловіком 2 години дивилися на наше чудо. Його погляд був просто неймовірно ніжним!
Відтоді я щаслива мамуся донечки Евелінки.
