Йшов 36 тиждень.21 нарешті зустрілась з лікарем,щоб домовитися про пологи.Трохи посиділи,пожартували.На мої запитання скільки платити - відповів ,що постійним клієнтам знижки(в нього народжувала другу доцю).Виписав направлення на мазки і на УЗД молочних залоз.На тому й розпрощалися,домовившись зустрітись через тиждень.
Наступного дня ми з чоловіком поїхали в Діагностичний центр,щоб те все пройти.Сидимо в черзі,розмовляємо.Тільки зайшла в кабінет - чую,щось так потекло по ногах(спочатку подумала,що то води відходять).Дивлюсь - кров
.Я в паніці.Дзвоню до свого лікаря,а він каже приходь(добре,що хоч роддом через дорогу від того місця,де ми були).А УЗДист каже,ну то що,лягай,зробимо ще УЗД.(то тепер я б послала його подальше зі своїм УЗД,а тоді зробила ще й заплатила 50грн.)Приходимо з чоловіком в роддом,мене зразу на крісло,прибіг завідуючий і ще кілька лікарів.Довго оглядали,але не могли встановити причину кровотечі.Вирішили положити мене в лікарню,і якщо таке ще раз повториться,то мабуть будуть кесарити.Чоловіка відправила додому по речі(добре,що хоч все було складене).Сама лежу в палаті,і думаю - от зроблять мені зараз наркоз,цікаво чи відійду я від нього?Але щоб перебити сумні думки вирішила молитися.
Прийшов мій лікар,підключив апарат,зробили КТГ - з малятком все добре.Чекаємо.
Я а тим часом чую,що мене починає поболювати живіт.Схватки.Кожні 3-4хв.Попробувала встати - і знову кровить.Знову всі позбігалися і вирішили робити кесареве.Прийшов анестезіолог,прикотили каталку,операційна готова.Але зайшов ще головний лікар(якого на момент мого поступлення не було).Подивися,запитав чи скоро народжую і яка дитина,відмінив кесареве.Пробив води і сказав,що народжуй сама,шкода різати.
Попідклячали купу датчиків,з ліжка вставати не можна.А схватки стають чимраз сильніші - 1,5хв.І от через півгодини чую що починаються потуги.Ледве встигли дійти в родзал і за 2 потугинародилась наша третя донечка,маленька 2800 і 48см,але здорова,бо зразу почала кричати.
Я від того щастя,аж розплакалась.Лікар обдивившись плаценту, сказав що було відшарування,тому й почалася кровотеча.Казав, що дуже за мене переживав і що якась невидима сила згори до останнього не давала йому мене кесарити.
Потім нас перевели в післяродову і принесли доню,то вона була така голодна,що зразу гарно нагамалась і заснула.А через 2 години перевели вже в палату,де на нас чекав щасливий татусь.
Через три дні нас виписали,і ми нарешті вдома.Помаленько звикаємо.а ще цікаво,яка буде реакція старшеньких,коли приїдуть.Бо коли я народила,то Мартуся сказала - нарешті,а то я думала,що ти вже не купиш нам маленьку лялю.
От так все пройшло - швидко і несподівано.
