Скопіювала з іншого форуму свою історію про пологи))))
Нарешті я маю час написати про свої другі пологи. Почну з того, що звістка про другу вагітність стала для мене досить великою несподіванкою, тому зразу не повірила тій ледь замітній другій смужечці на тесті. Всю вагітність я провела можна сказати на ногах, не мала багато часу на відпочинок, бо треба було постійно встигати за синочком, можливо тому Бог і змилувався наді мною і вся вагітність в мене пройшла дуже легко. Чомусь зразу собі подумала, що в мене буде дівчинка, а коли на узд це підтвердили, моїй радості не було меж. Завжди хотіла мати старшого синочка і донечку, і нарешті мої мрії почали збуватися))))
ПДП в мене було на 30 липня, але я чогось вірила, що народжу скоріше, на 38 тижні, ще й лікарка з пологового мене в тому можна сказати переконала, під час огляду на 37 тижні, але коли вона сказала лягати в лікарню, щоб підготовитися до пологів, я відмовилася, бо не хотіла аби мене стимулювали.
І от проходить 38 тиждень, за ним 39, а я все не народжую. 29липня я пішла у пологовий на огляд, лікарка запропонувала лягти в пологовий, поздавати аналізи. Я погодилася, в цей день пішла ше додому. Мене нічого не турбувало, нічого не боліло, не хапало, тільки дуже боліла лобкова кістка, так що і ходити не могла. І от наступив день пдп, я з самого ранечка прийшла поздавала аналізи. Потім пішла на огляд до лікарки, коли залазила на те крісло, то ше говорила їй аби дивилася мене скоріше, бо хочу йти додому на вихідні, бо нема з ким малого залишити, на що вона тільки махнула і з посмішкою сказала, що піду додому вже з другою дитинкою. Виявилося, що в мене вже відкриття на 2 пальці.
О 12,30 я прийшла у передродову палату. Перейми в мене були не дуже інтенсивні, десь що 10-15 хвилин. Прийшла лікарка і сказала, якщо не будуть наростати, то нехай акушерка через годину підключить капельницю, Так, як я того найбільше боялася, то чи зі страху, то чи просто так мало бути, але буквально за 20 хвилин мене почало хватати що 2-3 хвилини. Я себе правда настроїла, на те, що буде боліти, але щоб так сильно… Чомусь дуже тяжко було передихувати перейми. Перейми при перших пологах набагато легше переносила. Прийшла лікарка і спустила води, після чого мене майже одразу почало перти. Я старалася не тужитися, аби не порватися, бо акушерка сказала, що нема ще повного відкриття, і передихувати. Я тільки думала коли нарешті можна буде народжувати і просила Бога, аби все пройшло добре, і з нами обома все було добре. Ще й чоловік подзвонив, хотів говорити, не знав, чого я ледве говорю, думав, що обідилася на нього, я йому кажу, що ледве тепла, народжую, а він так і не повірив, на що я кинула трубку, бо вже не сила була терпіти. (Коли ішла в передродову подзвонила до коханого і сказала, що сьогодні будеш двічі татом, то він сказав, що добре і не має часу, думав жартую (потім я дізналася, що він тоді спав разом з малим і з просоння не зрозумів)).
Десь в 15,20 я пішла в род зал і за 3 потуги о 15,30 в мене народилася донечка 3.500 кг і 52 см. Я плакала від щастя…. А коли її поклали мені на живіт, в мене аж дух перехопило. Донечка зразу так гарно сьомкала цицю, а я відчувала себе самою щасливою мамою на світі!!!! Лікарка сказала, що я молодець і в мене немає ні одного розриву, ані тріщинки.
А коханий зрозумів, що став двічі татком, коли до нього передзвонила моя мама і привітала з донечкою.
От така у мене розповідь, ми з чоловіком щасливі і тішимося нашими дітками, а всім майбутнім мамам бажаю легких пологів і щасливо виношувати дар Божий!!!
