Почну з того, що десь на 30 тижні вагітності у мене виявили багатоводдя. І трохи мене підналякали , що можу швидше народити. Тим більше наш дуже насичений графік життя+ фітнес, чесно думала що на початку березня я буду вже в пологовому. Але... Напевно мій страх передчасних пологів зробив зворотню дію.
На 40 тижні моя лікарка фактично змусила мене піти на УЗД, бо багатоводдя було і т.д. Приходжу на УЗД, а мені кажуть що хлопець мій сидить на дупі. І тут до мене починає доходити, що тижнів два перед тим мене дуже заболів живіт, я подумала що може пора в пологовий, а виявилося що саме тоді він перевернувся з голови у сідничне положення. Короче всі в шоці і починають мене напрягати на планове кесарське Сказала лікарці, що йду додому і на другий день прийду до неї знов. Мала величезну надію, що малюк вернеться назад у природнє положення і не піду ні на який КР. Зранку в 8,00 до мене вже дзвонила лікарка, щоб негайно збиралася в лікарню бо мене має анезтезіолог оглянути і всяке таке, коли я сказала що вірю що все буде добре почала мене залякувати соцслужбами та тим що якщо відійдуть води, то у дитини будуть дуже великі проблеми.
Зібралися ми нашою сімейною бандою і пішли ввечері на прийом знов відмовлятися від лікарні і пояснити що якщо до початку схваток маля не вернеться у головне лежання то погоджуюся на екстренний КР.
В лікарні мене почали пресувати купа народу, що то я така безвідповідальна і що Кр це взагалі харашо, бо можна перевязати труби бо вже троє дітей і напевно хватить, аргументів куча По коридору випадковов пробігала Сидорчук і моя лікарка ще її покликала вправити мені мозги. Вона довгенько віднєкувалася бо кудись спішила, але зайшла. Я лежу на кушетці, вона сідає біля мене, починає мяти живіт і читати мені моралі. І ТУТ о ЧУДО, каже: Я його перевернула на голову, треба швидко чимось замотати живіт щоб він назад не вернувся. Всі в шоці, я теж, бо навіть не зрозуміла що сталося, мене нічого не боліло і тривала та маніпуляція десь 1-2 хв
Замотали мене еластичним бинтом і фактично добровільно-примусово змусили на другий день лягти в стаціонар бо положення плода нестійке, так сказать буду під контролем. Прийшла в приймальне, кажу, що хочу на 4 поверх мене тримали десь біля години, бо не могли вияснити чи є там місце, врешті-решт прізвища мого ніхто не знав і пішла я на 3 поверх до Шмайки. На щастя медикаментів мені ніяких не приписали, лиш свічки для підготовки шийки до пологів і так я пролежала в очікуванні аж цілий тиждень. В четвер мене повідомили що зранку будуть мене оглядати на кріслі бо пішов по їх даних 42 тиждень і я все мріяла проситися до понеділка щоб ніхто зі мною нічого не робив, а чекати природніх схваток.
Вже о 8 год мене оглядала Шмайка і каже: Ти знаєш в тебе води відійшли, зараз ми тут оболонку заберемо бо вона заважає і будеш родити, хоча ніякі води в мене не відходили бо я б точно це якось побачила чи відчула. Ну в них всьо чотко, шпагу ту не брали, ножичками пощіпали і сказали збиратися в родзал.
Тут в мене почалася паніка, бо схваток не було, а в родзалі до мене почало приходити купа народу кожних 5 хв і питати чи нічого не болить. Дуже боялася щоб не капали окситоцин. Але прийшла Шмайка і каже: Дитино ти знаходишся в такому відділі де все відбувається природньо і ніхто з тобою нічого робити не буде 24 год. Але тут же мене практично змусила підписати згоду на окситоцин в третьому періоді, бо 3 пологи, ризикувати не треба і т.д. До речі колять його всім коли прорізується голівка 2 кубики в стегно.
Десь блія 12 в мене почалися перші схватки. Трохи скоріше до мене прийшла доула, чоловік в той день і не міг бути зі мною і сильного бажання не мав.
спочатку до неї трохи зверхньо відносилися, бо хто це така і чого прийшла так рано (партнера пускають коли починаються систематичні болючі схватки), двоє партнерів бути не можуть. Потім нас лишили в спокої і до мене практично ніхто не заходив. Спочатку ми з доулою розмовляли, розтирала мені спину і таке всяке, пізніше коли схватки були дуже болючі мені не хотілося нічого і вона до мене не лізла, лиш виконувала мої не часті просьби, але мене заспокоювало, що біля мене хтось є, сама я точно не хотіла б там бути. Погано що не дозволяли ходити по коридору, попередні 2 пологів я якраз таким ходінням себе рятувала, а тут родзал манюсінький не було де розігнатися. Шмайка в 16 год додому пішла, до мене фактично діла не мала. Пологи приймала акушер Лариса Іванівна (жаль не запамятала прізвища, дуже кльова тьотя) і лікарка Ярош, вона була чергова і просто приймала пологи на зміні. В 19 год я вже була мамою свого козачка, навіть вдалося впросити певно на 3 хв щоб не різали пуповину. Трохи порвалася по старих щвах, але акушерка дуже швидко і практично безболісно зашила і практично на другий день я вже могла сідати хоч казали що не сідати до 2 тижнів. До слова після перших двох пологів сидіти не могла практично до місяця. А тут пару год після пологів я вже хотіла прибирати речі і сили було купа.
Загалом зробила висновок, що в чудеса треба вірити і вони обовязково трапляються. Як казала моя лікарка, що на обліку що то дійсно чудо, що Сидорчук в 17 год вечора там йшла і те що вона зробила. Ми щасливі, а це саме головне.
P.S. сподоб, що персонал в лікарні дуже привітний, медсестри дуже гарні, Шмайка-баба грім, але така її робота. От з ГВ там канєшно мрачняк конкретний Дитячі медсестри постарші, вони все знають краще лікаря і вообще вони ж з досвідом. Добре, що мене не чіпали, бо я ТЕЖ з досвідом. Але догодовують дітей сосками страшне, потім приходить цьоця розціджувати породіль бо дитина не бере груди. Печально мені було на це дивитися, що ГВ треба вигризати практично зубами...