Гаївки виводять від Великодня до Провідної неділі.
Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. В Галичині звуть їх „гаївки”, „гагілки”, „ягівки” і співають тільки під час Великодніх свят; на Волині, Поділлі й Наддніпрянщині „веснянки” обіймають, крім гаївкових ігор, ще й цілий цикл весняних пісень, які співаються вже від Благовіщення цілу весну. В деяких сторонах (Поділля, Холмщина, Підлясся) вживають паралельно обидві назви.
Гаївки, таким чином, у християнській традиції відбивають радість і Весни, і Воскресіння Христового (Правда, на відмінну від різдвяних колядок і щедрівок, які майже повністю мають християнсько-релігійний зміст, великодні гаївки відзначаються чисто світським характером.), а термін „веснянка” обіймає ширший цикл весняних пісень (веснянки співають і на Великдень, і пізніше). За допомогою цих пісень формуються естетичні смаки, художні здібності дітей, перші уявлення про навколишній світ. Вони вчать шанувати працю, робити добро, бути милосердним, любити природу.
Веснянки та гаївки – це хорові пісні з іграми, танцями, в яких органічно поєднувались мелодія, слово, рух, відповідна міміка і жести. Більшість цих пісень відокремились із дорослого весняного обрядового фольклору і створили групу дитячих веснянок та гаївок, перетворивши їх на забави та розваги.
Немало дослідників і назву „гаївка” виводять від слова „гай” і пишуть про те, що при багатьох співах-гаївках дівчата, тримаючись за руки, ходять зигзагоподібним шнуром („кривим танцем”) – як зауважує один дослідник, „точно так, як би поміж деревину ходили”.
Гаївки переважно водять дівчата, але не тільки. При співанні діти, найчастіше, побравшися за руки, творять коло або видовжену еліпсу та йдуть або біжать під такт мелодії то в один, то в другий бік. А ще творять видовжену лінію, яку веде провідниця закрутами, або обводить у формі підкови довкруги трьох розставлених у трикутник дівчат, чи трьох каменів. Окремі танцювальні рухи нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння тощо. Слова пісні пояснювали ці рухи: „А ми просо сіяли, сіяли”, „Ось так, ось так рвуть мак” та ін.
Гаївка дає шляхетну можливість хлопцеві і дівчині натякнути одне одному на закоханість (скажімо, при словах: „вибирай си... щонайкращу дівку” хлопець, звичайно, зупиняє вибір на своїй симпатії); у гаївках дівчата часто кепкують із хлопців, насамперед зі старих кавалерів, – трапляється й навпаки.
Кожна місцевість мала свої традиційні слова гаївок, веселих забав.
У багатьох селах Поділля в останній день великодніх свят всі селяни, взявшись за руки, "обіймали церкву" і три рази обходили її, наспівуючи обрядові пісні.
