Я працюю в школі-інтернаті для дітей зі зниженим слухом(зараз в декреті). Зараз з"явилась інформація про реорганізацію(читай закриття) шкіл такого типу, під лозунгом "Дайош максимальну соціалізацію особливих діток!" -це раз, економія коштів (витрати і на пенсію, і на утримання шкіл-інтернатів) - це два. Ведеться потужна інформаційна кампанія, в новинах - сюжети про те, як здорову дівчинку батьки влаштували в інтернат для розумововідсталих, бо там кращі умови життя ніж в них; про діток- інвалідів(опорно-рухові хвороби), які успішно навчаються в загальноосвітніх масових школах, в них хороші стосунки з однокласниками... Це все добре!
Так, погоджуюсь, що спілкування з особливими дітками вчить звичайних діток співчувати, допомагати, можливо, навіть більше цінувати те, що у них є. Але я бачу такі мінуси: думаю, що не всі діти можуть нормально адаптуватись в масовій школі . Суджу по своїх учнях - є дітки, в яких справді невеликий і середній відсоток втрати слуху, і в апараті вони чують звуки з певної відстані. Питання в тому, чи зможе вчитель постійно перебувати на цій відстані, маючи ще зо 30 учнів перед собою? Є дітки, що не чують зовсім, з великим відсотком втрати слуху - то вони можуть зчитувати з губ, сприймати писаний матеріал, наочність. Є взагалі дітки з супутніми проблемами, крім втрати слуху, в них і психічні розлади, параліч язика і ін. Ми вчителі і вихователі, роками напрацьовували методику роботи з такими особливими дітками, ми любимо їх такими як вони є.
Я дуже-дуже боюсь за них... А якщо в масовій школі їх будуть ображати, насміхатись... А як вчитель не зможе доступно, для їх рівня розвитку розжувати навчальний матеріал. Чи не стануть вони з часом занедбаними учнями??? Може я даремно так переживаю... Чекаю ваших роздумів, думок...