Розкажу нашу історію. Обоє мої донечки дуже хотіли йти у садочок. Я їм багато розповідала, показувала їх садок, гуляли там. Вони у мене компанійські, люблять з дітками гратись. Словом - у них була сформована у голівці гарна картинка. Коли прийшлось до діла: ступор. Ми в групу - а там плач і рьов
діти двері вибивають. Мої з переляканими оченятами і запитаннями типу "чому дітки плачуть" не хотіли заходити в групу. Старша, правда, все ж ішла зі сльозами (але їй на той час було вже 3р.) і вона більше розуміла, що мамі треба на роботу і йшла. Лише питала чи хтось її забере пошвидше. А менша цього року пішла в ясельну групу (2,6 р.) Коли водила сестричку, то дуже хотіла ходити в садок. А коли прийшлось самій -
діточки ще маленькі і всі плачуть, і вона починає тулитись і ніяк не хоче залишатись. Водить чоловік і ніяк вже 2й день не наважується залишити. Забирає додому... я в ауті.... не знаю яким чином поступати і як бути? Добре, що поки є з ким лишити дома. А як не буде можливості...? Чи почекати поки всі дітки виплачуться?