taranjka написав:але якби позад мене сиділа дитина, яка періодично штовхала моє крісло, а мама з задуманим виразом взагалі ніяк на це не реагувала, б зробила зауваження. не про виховання звичайно, а про поведінку в даний момент.
taranjka, він не копав стільчика перед собою, він в нього впирався ногами і мугикав-співав собі щось незв"язне під ніс, якби він почав копати стільчика, чи товктись, я б його вгамовувала, а так сидить собі дитина не буянить (чим я дуже тішилась, бо він ще й по маршрутці любить походити і на окремому стільчику посидіти, тоді я і прсмиряю і відволікаю і все інше), тому я і задумалась, може жінці було неприємне його мугикання НЕ кричання, а саме мугикання монотонне і незв"язне, але це дитина і вгамовувати його я не бачила потреби. Тому коли жінка оберталась я і не розуміла чого вона хоче, якби сказала, чим саме її так роздратувала моя дитина, я б відреагувала, а так просто розказувати мені що я не вмію виховувати і з нього казна-хто виросте! Те, що я промовчала вважаю й так достатнім і адекватним. Я не вважаю, що мама з малою дитиною має думати про всіх оточуючих, яким щось не подобається, вона думає про дитину, про безпеку інших, а не про тьотю попереду, яка незрозуміло чого оглядається і посміхається, може вона до малого заігрує... з ним до речі всі дуже привітні і зачіпають його багато симпатичних тіточок-дівчаток, бо він милий і симпатичний!
І до слова. Мого старшого любили усі вихователі і вчителі, він такий, що хоче чути в свій адрес позитивні відгуки. Але в садочку була одна вихователька якій він не сподобався (мені вона теж не сподобалась). У них виникла ситуація: малий сидів за столиком і щось собі розмальовував, а вона проходила повз і зачепила стільчика ногою - він відповідно впав, розплакався (ну ранима в мене дитина, без хлопчакового пофігізму). Так вона мені потім висказала, що ваша дитина дуже мнітєльна і обідчива, вона ж сказала йому вибач, а він бачте образився, а я б теж образилась за те, що вона так зневажливо поставилась до його почуттів обмежившись лиш мимолітним "вибач".
І ще старшого я завжди вчила давати здачу, але він не давав, бо занадто добрий, але має підвищене почуття справедливості, якої всюди шукає, таким людям важко в нашому житті. І в першому класі він майже щодня плакав, а причини могли бути зовсім незначні, лише дякуючи вчительці, що знайшла до нього підхід і вказала в якому напрямі нам усім рухатись, він зараз впевнений у собі, достатньо зосереджений, гарно вчиться. 3 клас закінчує з самими 11, а з математики один з класу має 12. Достатньо самостійний, бо до школи збирається сам, уроки здебільшого теж сам вчить, хоча приходить щось перепитати чи щоб пояснили, при тому ще відвідує басейн, та займається флорболом, багато на вулиці, щоправда на мультики та ігри часу не вистачає...
Вважаю основним навчити його думати: на інцидент, коли в дворі хлопці починають обзиватись, а він починав придумувати слова у відповідь вчила його, що набагато дієвішим і ефективнішим буде не обзивання у відповідь, а слова: "Те що ти обзиваєшся зовсім не робить тебе розумнішим чи кращим за мене..." (нікого не образивши можна вийти з такої ситуації абсолютним переможцем!)
тому меншого я й намагаюсь без зайвих на те причин не смикати і не присмиряти, якщо це нікому не завдає шкоди (на той момент мені саме так і здавалось!). Зацькована дитина для мене досить складно і сумно... Кожна людина має право на захист свого достоїнства, а мені часу на власний захист не дали. Як на мене: просто вибачатись не розуміючи за що, це не вихід... Це я вже проходила... докопатись до істини - ось мій шлях... можу навіть не озвучувати власної думки, бо не всі зрозуміють...
