Мали вчора неприємний інцидент
Моя доця дуже любить лазити в тих лабіринтах з гірками і кульками. І хоч я розумію, що вона ще трохи мала для такого (1,10), принаймні таких малих рідко можна побачити в тих лабіринтах. Але вона дуже давно туди просилася, і вже десь місяць регулярно там лазить. Перших кілька разів я заходила з нею, потім побачила, що мене там вже не дуже треба. Вона сама зі всім справляється, всюди лазить-пролазить-вилазить, зважає на інших дітей, ніколи на них не наїжджає і відходить, коли інші діти можуть на неї набігти чи наїхати. Одним словом, вона поводить себе там абсолютно адекватно і акуратно, так як діти і мають себе там поводити. Звісно, я переживаю, щоб хтось ненароком її десь не вдарив, не кинув і т.д., і тому стараюсь не пускати, якщо там є багато дітей. Але закон підлості такий, що коли приходимо ми, то нема нікого або 1-2 дитини, а через 2 хв находить ціла купа дітей. В більшості діти гарно граються, зважають на інших, але є й інакші
Хлопчик років трьох регулярно став з"їжджати з гірки зразу за моєю малою, не чекаючи поки вона відійде, і відповідно в"їжджаючи ногами їй в спину. Перший раз я подумала, що то була проста необережність, поспішив. Я зробила йому зауваження, сказала, що не можна з"їжджати, поки попередня дитина ще не відійшла. Роззирнулася в пошуках його мами, але ніхто не показав реакції, що то їх дитина. Але потім хлопчик вдруге зробив те саме, при чому спеціально чекав коло гірки зверху, поки моя доця підійде, і тоді ще пхнув її і знову швидко за нею з"їхав. І третій раз то саме. При чому гірка там не одна, і були вільні, коли моя мала з"їжджала. Ну і вона вже почала хникати, я полізла її звідти забрала, ну і пояснюю тому хлопчику ще раз те саме, вже трохи підвищеним тоном, що так не можна робити!!!
І тут озивається бабуся того хлопчика. І перше, що вона каже: "Та він ше маленький і нічого не розуміє, він же не набагато старший за вашу". Я в шоці, кажу до неї: "Тим не менше моя молодша і вже добре розуміє правила поведінки на ігрових майданчиках, а інакше я б не пускала її сюди". А вона ніби не чула попередньої моєї фрази і каже: "То нема чого пускати сюди таких маленьких"
Я кажу: "Так то ви не пускайте, як не вміє себе поводити". Ну вона далі почала вигороджувати свого, що він нічого не розуміє, а що я йому зроблю, а переросте, а то невістка його розбалувала, а він один в сім"ї і т.д. Одним словом, тисяча виправдань і жодного вибачення чи зауваження своїй дитині
А потім дивуєшся, звідки такі гімнисті хлопці та чоловіки беруться, а то їх власні мами з бабами такими виховують