Ціна правди

Чи цінуєте ви людей які не співають у вуха, а говорять в очі або мовчать якщо немає за що похвалити?

ціную людей, які в любому випадку говорять правду. І якшо не мають за шо похвалити, то так і кажуть, що на їхню скромну думку в тому, шо інші хвалять, нема нічого геніального

ой дівчатка, якби всі такі були. А то більшість такі, що без мила в "жопу залізуть". Вони і кар'єри роблять і чоловіків чужих забирають. Я от теж правдолюбка, того ті мої колеги, що так не лізуть зі своєю правдою вже давно поставали доцентами, а я просиділа 3 роки в старших лаборантах. Та і в повсякденному житті. Є такі щебетухи, що кого хоч защебечуть, і не важливо думають вони так чи ні. Невже це теж дар від природи такий????

Щодо дописування Крапки- є такі, в них особливий талант- підлабузництва

Ні, ну дівчата, є ще таке, як елементарна вихованість.
Часом правда буває, дійсно, непотрібною, та ну і якось то виглядає невиховано.
Я не можу сказати в очі. Можу тільки рідним людям. Дійсно. От тоді правда з мене ллється, хоча може краще було б, якби мовчала.
Але з чужими людьми (я форум не рахую, все таки віртуально легше спілкуватись, хоча майже всіх і знаєш), я тримаю дистанцію невеличку, і якщо ця моя правда просто от "ти не так вдіта чи чоловік в тебе дурак"- я цього ніколи не скажу. Скажу тільки, якщо я щось таке знаю, в чому на 100 % впевнена, скажу свою думку. Це стосується серйозніших питань.
А так я мило спілкуюся і підтримую розмову, навіть коли підтримувати не хочеться. Ну не можу я інакше!
І коли просить знайома в 100 раз прийти там щось помогти, а мене вже трохи задрало, що вона мене вроді як завуальовано використовує, але мене стримує, що ми давно знаємось, т.д....багато спільного....Ну і як я відмовлю? Не можу.
Часом обіжаюсь, та говорю, що не обіжаюсь. Я дійсно стараюсь не обіжатись, проте нічого не забувається, і є якийсь сум від того, і , напевно, все ж якась образа.
Часом вже відмазуюсь, як можу, та прямо сказати не можу, що відстаньте від мене, коли причини на те нема.(
І я не сказала б правди, що принесе невимовний біль рідній людині.
А справді, правда дійсно в кожного своя.

нє..ну те що написала Марта-це цілком нормальні і ввічлива поведінка...сама багато такого роблю..але коли дійсно "лізуть....без мила" то вже зовсім інше.... Коли тобі в очі щебечуть яка ти чудова і як в тебе все класно, а поза очі обпльовують і з болотом змішують :mrgreen: Отакого я терпати не можу... Як мені щось в комусь не подобається, то я чемно мовчу, або можу дещо "збрехати" але так, з натяжкою...але ніколи в очі не скажу, що ти жахливо вдягаєшся чи ця зачіска тобі ніяк не пасує... Хто я така, щоб засмучувати людину і чи в мене все завжди бездоганно...можу сказати, що я не погоджуюсь з чимось важливим чи болючим для мене, але щодо дрібниць, то тут є груба межа між підлабузництвом і ввічливістю.