Хочу виговоритися....

[Melisa]

їм не до нас - а потім обіжаються, чого дитина до них не іде.

От недавно сказала мені одна людина, шо "ото таке твоє виховання, що дитина до мене йти не хоче і не лишається зі мною".
Роздерла б... :evil: :evil: :evil: :x :x :x :ugeek: :ugeek: :ugeek:

[Shalimar]

І як далі жити?

хмм.. Тут пусть Мари скажет по Вашему поводу..

[Melisa]

і знов "ти мені надоїла, не хочу з тобою спілкуватись, розлучимось, подивимось за пару років, хто як буде жити".

От, блін, ті мужики. Що за логіка: замість того, щоб вирішувати проблеми, тікають від них! Можна подумати, що зіншою жінкою легше буде, і сваритись не будуть. Гр-р-р-р-р :ugeek:
Аполоніє, я б не вибачалась постійно. Це означає, що права я чи не права, все одно я-винна. Може, просто сісти все обговорити. Повиключати телефони, зосередитись один на одному...
Я довго добивалась і чекала на таку розмову, але ми з чоловіком все-таки поговорили і тепер я бачу результат. Головне, старатись не підвищувати голос і не позволяти, щоб на тебе кричали. Лагідно пояснити, що саме Ви хочете бачити (чути), і так само вислухати і його позицію. Це моя думка.
Аполоніє, важкий період буває у кожної з нас, але ми проходимо його, бо ми (жінки) - мудріші. Успіху Вам!

[Oksana]

:( Олеся, так хочеться щось порадити, розрадити...Чоловіки... а якось по трішки, по чуть-чуть пояснювати, легенько розжовувати, що то ж не вихід, поговорити спокійно, не діє? :(

[Apolloniya]

Мій чоловік дико гоноровий, якби не той гонор і не втеча від відповідальності за не дуже хороші вчинки- він би був ідеальний. Як не буду просити пробачення- можем не говорити і місяць, для нього то не проблема. В сімї його батьків такі неспілкування - то типово.

От не дав мені Бог мудрості, не зриватись на крик. Бліііін. Якщо я не кричу, то все ок, він дослухається, хоч і відгавкується. Дратує те, що не можу контролювати наші стосунки, все йде, як віз з гори летить. От якби не той дурний темперамент :ugeek: :ugeek: :ugeek: :ugeek: :ugeek:

[Apolloniya]

В такі моменти себе ненавиджу, свою запальну натуру, а коханого не розумію, як таке ліпити? :stupid: І знаю, що через день-два все знов буде чудово, але ми ж не можемо не сваритись взагалі, а після сварки за дурницю таке переживати... :mrgreen:

[Oksana]

От якби не той дурний темперамент

як я тебе розумію :ugeek: :ugeek: :ugeek: аналогічно намагаюсь боротись з собою :ugeek: :ugeek: :ugeek: але вибачатись, коли не винна таки не вихід, значить таки тре брати себе в руки, і намагатись зупинитись вчасно, щоб до того не дойшло, а чоловік дослухався... :head: :kiss girl:

[мешканка]

Олеся...і мені дуже гірко, що не можу якось розрадити тебе... Щось толкове порадити. .. Скажу тільки, що я тебе чудово розумію (в самої в батьків постійно грались в "мовчанку", часом вже й забували чого) І я з того часу не терплю отаке "мовчання" , воно мене так гнітить..правда, ми, якось, умудряємось миритись швидко. Щодо норову власного, то, якщо дійсно в цьому причина-то варто над собою якось працювати... Мені часто допомагає думка: "а якщо хтось із нас не доживе до завтра" і відразу пропадає бажання сваритись. Деякі чоловіки не переносять, коли на них кричать. (мій також, він тоді сам починає кричати у відповідь і перестає себе контролювати) І, обов"язково, намагайся з ним говорити (коли все нормально), розповідати що тебе гнітить, що болить..Думаю, все у вас буде добре. Щиро вам того бажаю.

[Naya]

Мій чоловік дико гоноровий, якби не той гонор і не втеча від відповідальності за не дуже хороші вчинки- він би був ідеальний. Як не буду просити пробачення- можем не говорити і місяць, для нього то не проблема. В сімї його батьків такі неспілкування - то типово.

Коли помиритеся, і буде слушна нагода, поговоріть з ним по душам - чи йому подобалося таке в його сім"ї? Чи йому справді це по боку, чи теж переживає, але занадто гордий щоб зізнатися? З мого досвіду: жінка чоловіка може перевиховати на свій лад. Як і чоловік жінку. Ви сім"я. В вашій сім"ї інші правила, аніж в сім"ях ваших батьків. Правила не батьків - ваші. І встановлюєте ви їх разом, а не він один. Тобі не подобається те й те, але ти добре знаєш, що сама не ідеальна і готова стати кращою заради любові та вашої сім"ї, якщо він теж робитиме аналогічні кроки назустріч. Якщо він не робитиме нічого - нічого не зміниться. Для прикладу: ми з чоловіком виросли в сім"ях, де були крики, обзивання, а часом навіть рукоприкладство. І ми обидвоє дійшли висновку і спільного рішення, що ні при яких умовах в нашій сім"ї такого бути не має. Але я імпульсивна, емоційна і зірватися мені на крик - то як пити дати. Я потім вибачаюся, обіцяю більше не кричати..і ....Все одно буває. Але відносно я вже виправилася. І перш аніж закатати скандал - порахую до десяти, а потім спокійно кажу своє фее. Або йду на хитрість - зціпивши зуби і заховавши своє роздратування глибоко лагідно прошу. Так результат швидший. Це щодо перевиховання жінки.
Щодо чоловіка та його гонору.
Мій колись встидався казати "Я люблю тебе." Перший раз признався по п"яній. Соромився поцілуватися на прощання на вулиці. Мене то ображало, дратувало. Не одна розмова була по душам, де я розказувала про свою сім"ю, в якій соромилися проявляти любов і я ніколи не чула, щоб тато мамі казав, що любить. І що я вважаю таку сім"ю неповноцінною, і що любити - це не соромно, це великий дар, який не кожен може відчути сповна і т.д.
Зараз мій чоловік щодня каже мені, що він мене любить. Він може в супермаркеті в черзі до каси поцілувати мене в шию. Легенько й непомітно, але таак приємно...Тобто все-таки перевиховала. Душевними розмовами :zybu:

От не дав мені Бог мудрості, не зриватись на крик. Бліііін. Якщо я не кричу, то все ок, він дослухається, хоч і відгавкується. Дратує те, що не можу контролювати наші стосунки, все йде, як віз з гори летить. От якби не той дурний темперамент :ugeek: :ugeek: :ugeek: :ugeek: :ugeek:

Щодо крику - писала вище.
А щодо контролю стосунків.
Може проблема саме в контролі? Тобто в бажанні контролювати?
Якщо звісно я вибрала саме те ключове слово.
Про контроль стосунків та життя дуже класно пише А. Свіяш "Советы брачующимся, забракованным и страстно желающим забраковаться".
Раджу почитати. Мені та книжка дуже подобається, багато з неї черпала.
Ти не можеш все контролювати. Чим більше ти намагатимешся контролювати, тим більше все виходитиме з-під контролю.

[Apolloniya]

Naya, дякую за поради. Ти говориш хороші речі, але ми вже то діло проходили не раз, мого чоловіка неговоріння повністю влаштовує, його змалку переконували, що це крутіше, ніж кричати чи щось виясняти, що таким чином він "вище того всього".
А щодо контролю - то я таке слово неправильно трошки вжила, мається на увазі, що події розгортаються з шаленною швидкістю, а я за ними не встигаю, щоб щось змінити.