Притчі

[nadusha]

ДВА КОЛОСКИ
Сонце щедро дарувало своє тепло золотому збіжжю. Вітер весело гнав живі хвилі пшеничним полем і шарудів колоссям. Здавалося, воно розмовляє між собою. Високий колос задерикувато говорив своєму сусідові:
- Братику, хіба ти не можеш стояти рівніше? Що діється з твоєю голівонькою? Вона гнеться у тебе з кожним днем усе більше.
- Не можу я стояти прямо та й не хочу.
- Чому ж це? Чи не краще, щоб тебе всі бачили, милувалися тобою, захоплюючись струнким стеблом?
- Але я не для того росту, щоб мною милувалися, - відповідав другий колос.
- Я хочу, щоб від мене було якомога більше користі.
- Яка ж користь від твоєї схиленої голови?
- Користь від того, що є в моїй голові.
- I що ж у твоїй голові? - дивувався прямий колос.
- Зерна. I я хочу, щоб їх у мене було багато і щоб усі вони були міцними, - тоді з них вийде хороше борошно і смачний хліб.
- Дивні у тебе бажання, особисто я і не думаю про це. Моя мета - бути вищим і красивішим.
- Братику, - намагався пояснити похилий колос, - справжня краса не в тому, який ти, а що всередині у тебе. Чуєш?.. Здається, наближається комбайн, нам недовго залишилося розмовляти.
- Який комбайн? Я хочу далі рости і радіти своїй красі.
- А я радий, що встиг налитися зерном.
- Гей, ти, пустий колосе, - раптом втрутився в розмову вітер, - мені шкода тебе. Ти даремно прожив життя, а залишити землю тобі все одно доведеться. Багато було колосся на цьому полі, і поганий кінець чекав таких, як ти: їх просто спалили... А тобі, колосе з похиленою головою, я хочу сказати, що ти не даремно прожив своє життя.
Прямий колос хотів щось заперечити, але не встиг..

[nadusha]

В одному місті жив мудрець, і був у нього учень. Учень був хуліганом, частенько здійснював нехороші вчинки і не завжди був чемний з оточуючими. Але наставник його був дуже мудрою і праведною людиною, і тому взявся пестувати самого неприборканого хлопця. А учень виявився напрочуд здібним і дбайливим, схоплював все буквально на льоту. Він багато читав, вивчав Біблію, привчався до етикету, і його поведінка ставала кращою. Але залишилася у нього одна проблема, з якою він не міг впоратися. Тоді юнак звернувся до свого наставника. - Учителю, - сказав юнак, - у мене є одна проблема: де б я не знаходився, де багато народу: на ринку, наприклад, у черзі, у великих компаніях, то скрізь з'являються люди, які починають мене дратувати. Ці розмови, штовханина, чийсь неприємний сміх, або чавкання, плямкання... Загалом, я починаю нервувати, а іноді й зриватися. - Я знаю це відчуття, коли в тебе немає настрою, а хтось поруч неприємно сміється, або чавкає, або робить навіть просто те, що тобі не до душі. Я й сам часто стикаюся з цією проблемою. - Ось-ось. Я починаю нервувати, але щоб не зірватися на кого-небудь, я просто йду, кидаю свої справи і йду, аби його не бачити. - Ну от бачиш, ти сам знайшов спосіб, як вийти зі становища. Пішовши від джерела подразнення, ти йдеш від сварки, що може статися. Але, відповідно, ти йдеш і від своїх справ, якими займався біля джерела. У цій ситуації ти перемагаєш самого себе, але не проблему. Тепер слухай мій спосіб: не потрібно більше нікуди йти, щоб придушити свого біса. Потрібно просто спочатку не давати йому біснуватися. Навчися їх прощати - всіх цих некультурних, грубих і противних. Навчися прощати, як прощав їх Ісус, коли ніс свій хрест на Голгофу. Наступного разу, коли тебе буде хтось дратувати, то згадай Ісуса, як усі в нього плювали і лаяли, як усі його били та сікли, і як Він казав: «Господи, прости їх, бо не відають вони, що творять». (ХРИСТИЯНСЬКА ПРИТЧА)

[nadusha]

Йшов хлопчик по дорозі. Світило ясне сонце, раптом він спіткнувся і впав. Поранив ноги, побив чоло.

І тоді образився хлопчик на Бога і сказав: «Який же ти Хоронитель, якщо дозволив мені так боляче вдаритися». І пішов він іншою дорогою Але не знав хлопчик, що попереду на тій дорозі, де він тільки що впав - лежала отруйна змія і смерть неминуче чекала на нього.

Пішов хлопчик по іншій дорозі і раптом почалася гроза. Побіг він до дерева, щоб сховатися від дощу, але знову впав і забився. І знову він сказав до Бога: «Ти не дозволив мені навіть сховатися від дощу, який же Ти Хоронитель після цього».

І повернув на третю дорогу. Але не побачив хлопчик, як блискавка вдарила в дерево, під яким він хотів сховатися і воно миттєво згоріло. Пішов хлопчик третьою дорогою. Йшов він обережно, дивлячись під ноги і говорив: «Не буду я сподіватися більше на Тебе, Боже, не охороняєш Ти мене, не даєш йти обраними мною дорогами». І раптом знову впав і зламав собі руку. Дикий біль охопив його і зненавидів він свого Бога і сказав: «Не вірю я більше в те, що Ти є. Не піду я дорогами, а піду через гори. Ти не допомагаєш, а тільки заважаєш». Але не знав хлопчик, що третя дорога взагалі нікуди не вела, а вкінці її була лише чорна прірва.

І поліз хлопчик через гори. Важко йому було і тіло нило, але коли він дістався до вершини, то з висоти побачив три дороги, і отруйну змію на першій дорозі, і обгоріле дерево на другій, і чорну прірву на третій і зрозумів, що кожного разу Творець спасав його від загибелі.

Мораль: не все, що на перший погляд здається невдачею, нею є. Можливо, невдача є великим благом, бо саме вона спасає від біди. Не поспішай нарікати на долю, можливо, вона до тебе є дуже прихильною, бо не завжди очі можуть побачити те, що попереду.

[nadusha]

Син запитав свого батька-правителя, якого народ поважав як наймудрішу і найсправедливішу людину:

- Батьку, звідки взялася твоя мудрість? В яких книгах ти знайшов її? Які вчителі передали її тобі?

- Сину мій, - відповів правитель, - я читав ті ж самі книги, що й ти читаєш зараз. І вчителі мої були подібні до твоїх вчителів. Але те, що всі звуть мудрістю, я отримав від мурашки, метелика і змії.

- Як це було? Розкажи мені.

- Я збирався у військовий похід. Думки мої були важкі, я не міг вирішити, чи правильно я вирішив воювати, що краще обрати - війну чи мир. І тут я побачив мурашку, яка з усіх своїх сил намагалася тягнути ношу в сто разів більшу і важчу від себе самої. Вона не могла зрушити її з місця, але і відійти від неї теж не могла. Довго все це тривало. Тоді я подумав: до чого обтяжувати себе і народ мій походом? І не було війни.

Іншого разу справа була в суді. Судді ухвалили рішення, але всі мовчали і чекали мого слова. І я хотів сказати те, що здавалося правильним мені. Але тут тріпотіння крил метелика, який бився у вікна, привернуло мою увагу. І я не сказав того, що хотів, а лише мовив: «Я гість тут, на цьому суді. Вирішуйте самі». І судді вирішили відповідно до закону, а не моєму бажанню. І вирок був милосердним.

Третій раз вбивця робив замах на моє життя і чекав мене за кущами в палацовому саду. Я ж прогулювався один, як раптом чорна змія проповзла блискучою стрічкою біля моїх ніг. Я відсахнувся і покликав придворних. Вони пішли шукати змію, а знайшли вбивцю...

Істинна мудрість не в книгах. Істинна мудрість - покладатися на допомогу Неба. Допомога ця завжди поруч з нами - вона пурхає в небесах, повзає в траві... Нехай тільки око, слух і серце будуть відкриті їй! Довірмося і ми Небесному Отцеві ,просім у нього мудрості і допомоги у щирій молитві ,коли церковні звони сповіщають про Його поклик не тільки у свята ,у будні якщо є можливість поспішіть на Службу Божу.Розкажіть Йому про свої страхи.болі ,периживання,віддайте все у Господні руки і допомога Небес не забариться ....
(ХРИСТИЯНСЬКА ПРИТЧА)

[westa]

Однин чоловік скоїв злочин. Його зловили і привели на суд до короля. За його діяння повинна бути смертна кара, але король запропонував йому самому вибрати свою долю: або бути повішеним, або потрапити за великі, чорні, страшні сталеві двері. Злочинець подумав і вибрав шибеницю.
Коли на шию йому накинули петлю, він раптом сказав:
- Мені стало цікаво: що там, за тими дверима?
Король розсміявся:
- Так ось, чи розумієш, кумедна штука виходить. Я всім пропоную цей вибір, і всі вибирають шибеницю.
- А за дверима-то що? - Допитувався злочинець. - Я все одно нікому не скажу, - додав він, вказуючи на петлю.
Помовчавши, король відповів:
- Там свобода. Але люди так бояться невідомості, що вибирають мотузку!

[Сяна]

Притча. Повезло, не повезло - кто знает?

У отца с сыном была ферма. Животных было немного, но лошадь была. Однажды она убежала.
- Ужасно, так не повезло! - сказали соседи.
- Повезло, не повезло - кто знает? - сказал фермер.
Через много недель лошадь вернулась и привела с собой четырех диких жеребцов.
- Здорово повезло! - сказали соседи.
- Повезло, не повезло - кто знает? - сказал фермер.
Сын начал объезжать диких лошадей, был сброшен и сломал ногу.
- Так не повезло! - сказали соседи.
- Повезло, не повезло - кто знает? - сказал фермер.
Через неделю в деревню пришли военные и стали забирать всех молодых мужчин на войну. Сына не тронули, потому что у него была сломана нога. Повезло, не повезло - кто знает?

вибачте, що російською

[nadusha]

Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули ... Було так тихо, що чулося як вони розмовляють.
Перша сказала:
- Я СПОКІЙ на жаль, люди не вміють мене зберегти Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! І вогник цієї свічки згас.
Друга сказала:
- Я ВІРА на жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу мені горіти далі Ледве вона вимовила це, подув легкий вітерець і загасив свічку.
Дуже засмутившись, третя свічка вимовила:
- Я ЛЮБОВ у мене немає більше сил горіти далі. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, які їх люблять найбільше - своїх близьких. І ця свічка згасла.
Раптом в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись вона закричала:
- ЩО ВИ РОБИТЕ! ВИ повинні горіти - Я боюся темряви...- вимовивши це, дитина заплакала.
Схвильована четверта свічка сказала: - НЕ БІЙСЯ! І не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ можна запалити ТІ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ: Я - НАДІЯ! ...
(ХРИСТИЯНСЬКА ПРИТЧА)

[nadusha]

ЗМАГАННЯ У ТВОРЧОСТІ
Помер вчений, і його душа постала перед Богом. Вчений каже Богу:
– Ми, люди науки, прийшли до висновку, що більше не потребуємо Тебе! Ми осягнули всі таємниці і знаємо все, що знаєш Ти, вміємо клонувати людей, пересаджувати органи тіла, створювати нові види тварин і рослин ... Одним словом, ми можемо робити все, що раніше вважалося чудовим і приписувалося Твоїй мудрості і всемогутності.
Бог терпляче слухав і, коли вчений перестав говорити, запропонував йому:
– Давай тоді перевіримо, чи потребує ще Мене людство? Проведемо невелике змагання у творчості. Давай зроби знову першого чоловіка – Адама!
Вчений сказав: – Чудово! – І нахилився, щоб зачерпнути жменю пилюки.
На що Бог сказав:
– Не так швидко! Ти використовуй свою власну пилюку, Мою не чіпай!

Вчені не створюють законів, а лише їх відкривають і використовують. Господь створив усі закони і все в Його премудрості досконало впорядковано.

[Ysmishka]

10 заповідей спокою Івана Павла ІІ
1. Саме цей день я хочу прожити, не намагаючись одразу вирішити всі життєві проблеми.
2. Саме сьогодні зважатиму на свою поведінку: буду привітним до людей, не буду критикувати, виправляти чи вдосконалювати нікого, окрім себе.
3. Саме сьогодні буду щасливим, усвідомлюючи, що я створений для щастя не тільки у вічності, але й тепер. Є лише один світ.
4. Саме сьогодні підлаштуюся під обставини, не прагнучи, щоби вони підлаштовувалися до моїх бажань.
5. Саме сьогодні відведу кілька хвилин свого часу для читання. Як їжа потрібна тілові, так добра книжка потрібна для духовного життя.
6.Саме сьогодні зроблю якийсь добрий вчинок і нікому про це не скажу.
7. Саме сьогодні зроблю щось, до чого не маю жодного бажання. А коли почуватимусь ображеним, не виявлю цього.
8. Саме в цей день складу собі детальний план. Можливо, не буду його ретельно дотримуватися, але спробую виконати два правила: не буду поспішати і буду рішучим.
9. Саме сьогодні буду сильно вірити – навіть коли б обставини схиляли мене до чогось протилежного. Бог піклується про мене так, ніби на світі більш нікого немає.
10. Саме сьогодні не буду нічого боятися. Особливо не лякатимусь радості та всього, що красиве. Не боятимусь вірити в Добро і за все дякувати. Адже все є Божим даром.

[Ysmishka]

П'ємонтська легенда. Окраєць Ісуса Христа.
Коли Ісус Христос ходив з апостолами по світу,його зустрів жебрак,котрий просив у Нього милостині. Спаситель велів Петрові дати йому окраєць хліба. Ледве бідняк зробив кілька кроків, як Господь покликав його і спитав:
-Скажи мені, що зробиш із цим хлібом?
-Учителю,-відповів жебрак,-з'їм половину сьогодні,а половину-завтра.
Ісус Христос наказав Петрові відібрати хліб у прохача,який звісно,залишився здивованим і незадоволеним таким вчинком. Невдовзі зустріли іншого жебрака,що теж просив милостиню і теж отримав окраєць хліба.Спаситель знову запитав,що зробить він із цим Божим даром,а бідняк сказав:
-Учителю,з'їм його зараз.
-А що буде завтра?
-Про завтра потурбується Бог.
Ісус Христос поблагословив його і додав:
-Бог завжди буде турбуватись про тебе і про всіх,котрі уповають на нього.
- Що за дурні жарти! Чому я маю це допивати після вас?
Тому що ви те саме пропонуєте Богові. Поки молоді, сильні, здорові, ви хочете жити в своє задоволення, а решта часу, який вам не потрібен, хочете віддати Богові. Але боюся, що Господь, так як і ви, не буде допивати того, що залишилося.
Сумно бачити як молоді люди шукають різних причин, щоб не піти до Церкви, не розуміючи, що без Бога усі земні радощі перетворяться у гіркий смуток ще тут, у цьому земному житті.