в мене як тато помер, то так сталося що якраз мала була з свекрухою - то вона не чула і не бачила як я плакала. ми їй нічого не казали. але вона вже досить доросла і почула, як я з кимось про це говоила і почала питати як то "помер".
потім ми її взяли на 9 днів. ну і коли вже всі на цвинтарі були, віддавали шану, співали жалобних пісень - моя дитина собі надумала танцювати під ті пісня, я її троха шаплата і тихенько гарчала. а тоді вона вирішила на весь голос запитати:
- "Мама, а що це таке? нашо так багато квіточок?"
- "То могила діда Славка. Він дуже хворів і помер"
- "І шо? Його тут закопали?"
- "Так!"
- "А там кого закопали?" (показує пальцями на сусідню могилу - якраз моя бабця, яку тоже звали Уляна)
- "А там баба Уляна"
- "То шо тебе туда закопали??? "
Всі сміялися
Потім десь місяць вона мене тероризувала "Коли баба Женя народить діда Славка, бо я вже скучила за ним"
Майже місяць прийшлося пояснювати, що баба Уляна - то не я і мене там не закопували, і діда Славка я не народжувала
Добре що мамина мама ще жива - бо я вже незнаю як би я мала їй пояснювати
ще кілька разів були в неї такі запитання: "А коли я помру, то ти мої чорні капчики з квіткою (або іграшки) кому віддаш?"
Я питала, а кому вона хоче щоб віддала - казала що нікому, то я пообіцяла залишити собі
За те що я чи її тато має помирати - вона ще не додумался
Кілька разів бачила меленьких дітей на похоранах - це дуже важко. Не вважаю це доречним. Краще знайти кого небудь (сусідку, няню, коліжанку) але не брати малечу на похорон. В нас в селі одну дитину мусили водити до лікаря (тільки щось я не зрозуміла ту жінку чи то до психолога чи до психіатра) - після похорону прабаби дитина дістала такий сильний стрес
Доречі коли мені було 5 років, а братові 4 - нас мама тоже взяла на похорон нашого прадіда
Я не памятаю емоцій, але добре памятаю машину, купу людей, гріб і діда