taranjka то напевне в кожного просто різний досвід) Я в школі часто брала участь у вертепах, ну не було такого щоб пострашніше, точно, бо я б участі не брала. Але серед моїх знайомих - то таких як я - одиниці, я це теж усвідомлюю. Я як подивлюся уривочок якогось фільму де вампіри, насилля багато, кров, я не можу спати спокійно не меньше тижня, а жахи певно якби мене заставили подивитися щось від початку до кінця то я точно б і до середини фільму не дожила б. Непочатий край роботи для Марі
Раінше в нас на Купала були щось типу народних гулянь)))) концерт був, ватру палили, одного разу памятаю навіть нас знімав якийсь телеканал місцевий, як ми віночки на річку пускали, але то я була школяркою ще. А потім священник сказав що то свято язичницьке і ще крім того всього піст. тому перенеслося все на Петра і Павла, а ще за 2-3 роки забулося((((
А чому забути своє? Мені здається що тут щось типу світової змови)))))) не можу підібрати підходящих слів, тому знову з свого досвіду скажу.
В 7-му класі в нас на практиці була вчителька англ. мови, студентка, а студентам крім уроків ще виховний захід треба було провести, то був лютий місяць і звісно вона вирішила провести вечір до дня Валентина. Тоді то було щось
що за таке свято і так далі....... нам звісно було весело! ми були чуть не самий крутий клас на всю школу! За тих пару років день Валентина став вже мало не національним святом))))))) навтіь в садоску діти валентинками обмінюються, а той самий вертеп, який зобовязані підготувати в кожній школі, вже не викликає такого натхнення, бо часто робиться через примус((((( якось воно так все по іншому, але напевне так і має бути. мені подобаються гарбузи як такі, подобається оранжевий колір і гарбузяний декор, але коли воно таке "няшне"))))) але я знаю чуть психології і знаю що переживання страху, його подолання теж буде важливе і життєво необхідне в принципі, тому я не кричу сильно "фу-фу, яке погане чуже свято", просто мені воно не нра( але якщо дитина сама захоче гарбуза, то і свічку дам.
Арія я скільки себе памятаю, то ходили з свічками на цвинтар, просто раніше свічок таких не було, то що ми тільки з бабцею не придумували, щоб звичайна свічка горіла довше. Попри всі мої вище описані страхи, цвинтар 1 листопада мене заворожує. Думаю що якщо ви брали шлюб і священнник нічого вам не казав про цей день - то нема особливо чого переживати) а якщо шлюбу не брали - ти тимбільше. Життя таке воно є, одні народжуються, одні - вмирають, одні веселяться на весіллі, інші плачуть на похоронах. Радості має бути в житті більше, так що класно що день, який є для більшості сумний - для вас радісний!