Коротка історія для душі........ З життя Тайгера......

[oksana.tesliuk]

Або він просто гарно пише ;-)

[гра з вогнем]

може це спогади?

[Перлинка]

або дещо запізніла реакція :?

[happymami]

Не спогади і не реакція. Це свіжак. Всьо. Сидимо і ждемо. Чччч :beauty:

[Tiger_Sofia]

Ранок починався так, як і тиждень тому.
Прийшов на вокзал і пішов купляти білет. Чогось здавалося, що все подібне. Тільки от без неї.
Таж відповідь. Поїзд їде тільки до Красного.
Яка тепер різниця. Швидкий, то швидкий. Ех, тільби б в неї був час..... А то назад повернутися не встигну.

Незабаром виявилося, що часу немає в мене. Вірніше, його аж забагато, але то тут, в Тернополі.
Зі станції поїзд відправився в 10.25 год. Цікаво, а коли ж в Львів приїдемо?

Всю дорогу хвилювався. Хвилювався, бо чогось всі мої "побачення" до цього часу зривалися.
Вирішив писати вірш, щоб відволіктися. Вірш про нашу зустріч.
Початок був важкуватий. Ті відчуття, що виникли при зустрічі, дуже добре закарбувалися в пам'яті, та чомуь ніяк не хотіли на папір...

Львів зустрів теплим поглядом. 100 км - це ніби не багато але погода зовсім інша.
На годиннику друга година.
Щоб зустрітися - потрібна майже година. Ще прогулятися, або посидіти десь - також година.
Малувато часу якось....
В каах взнав, що швидкий поїзд на Тернопіль відправляється в 17.30. Чудово. Саме те, що треба. Але білет не взяв. Як знав....

Подзвонив. Слухав мелодію. Чомусь всі абоненти Київстару переважно ставлять "К Элизе" Бетховена.
Телефон замовк.
Набрав ще раз. В голові пробігали тисячі думок, що ж зараз потрібно буде сказати.
А у відповідь тиша...

Справи, як це не дивно, вирішилися навіть не за годину. Час залишався. Думав, може зайнята, може не бачила чи не чула. Перерва була достатня.
Їхав назад на вокзал. Навіть якщо зустрінемось, звідти добиратися кудись зручніше. Заодно і зворотню дорогу запам'ятаю.

А телефон вперто мовчав. Вірніше не мовчав. Бетховен старався щось передати. Та його не хотілося слухати.
Так чи інакше, а повертатися потрібно в Тернопіль.
Раз не вийшло зустрітися в реалі, прийдеться заглянути в віртуал...

Вдома на мене чекав сюрприз. Вона перша звернулася до віртуалу і написала мені: "Вибач, та моя душа і серце зайняті". Приїхали.... Поїздом..... Казка почала набирати відтінків і відчуття реальності.
Було трохи сумбурно... Проте... Так набагато краще. Коли сказано. Навіть якщо не вживу, і не по телефону. Але сказано.
Запропонував дружбу. Такі люди надзвичайна рідкість в нашому житті, щоб просто так їх втрачати.
Відповідь просто приголомшила. "Занадто багато емоцій, як для дружби". Цікаво, а чиїх саме.
Виясняти не будемо. Тішило те, що оте "зачепило" було взаємним. Ура. Це вже дуже багато значить.
Переглядав її сторінку. Довго....
Перечепився за вірш... Ми навіть думаємо схоже...

"******************
********************
**********************...
якась таємниця, що маєш мені передати,
чи то дежавю...
*******************
*********************
***********************
і заспокоїтись"

Так. Заспокоїтись....

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Пройшов час. Закінчилася казка. Та серце все одно пам'ятатиме

[Nymydora]

Тайгер, красива історія, хоч і сумна. Це так гарно - мати в житті таку особисту казку, хоч раз в житті, щоб потім довго згадувати. Не кожному дано. Тайгер, ти щасливчик.

[Marta]

Tiger_Sofia, все буде добре, значить так для саме цього моменту життя найкраще. Забудь. Знаю, важко, але викинь з думок. Я б так зробила.

[krapk@]

Tiger_Sofia -ні, ні не забувай, навпаки, завжди пам'ятай цю трепетну коротку зустріч лише поглядами. Це таке, що в душі має лишитися навік.

[happymami]

аааа. я не можу. Як шкоооода. Але так класно, шо в тебе в житті таке було. Шо ти щось робив, мріяв, шукав, думав. Ти такий молодець. Я знаю, що таке обовязково має повторитися. Не саме таке хронологічно, а таке ж по силі відчуттів. Я тобою пишаюся :гуд:

[Melisa]

Я тобою пишаюся :гуд:

підтримую :clapping2: :clapping2: :clapping2: