Отже.
У вівторок зранку я їхав до Львова, щоб забрати документи про практику.
Коли заходив до кас, побачив дівчину, яка мен чогось серйозно зачепила. І то не фізичний потяг був, а більше духовний, чи якось так.
От стою я і думаю, ех і так завжди, коли є бажання познайомитися з дівчиною - постійно якість справи.
В касі тій дівчині сказали, що поїзди до Льова не йдуть, тільки швидкі.
І тут мене осінило - ми ж їдемо в одну сторону. Оце так співпадіння.
Купили білет на швидкий поїзд. Вона - перша, я за нею.
Дочекався я прибуття поїзду і виглядав ту дівчину, щоб вже якось разом сісти.
Коли зайшов в вагон (плацкартний), побачив, що біля неї одне місце вільне (ті що два бокові біля вікна).
Дуже зрадів.
Аж тут прийшов якийсь хлопець. Так серйозно подивився на мене, що я вже подумав, чи часом він не збирається мене виганяти, бо я навіть не дивився на яке місце сідаю, головне - щоб поближче до неї.
поїзд рушив.........
якийсь час їхали зовсім мовчки. потім вона витягла зошит, телефон і почала переписувати в телефон..... вірші!!!!!!
мене просто освітило, ніби блискавка в голову вдарила.
я ж таке саме робив, коли писав вірші і коли не було під рукою нічого, вони всі записувалися в телефон.
значить вона пише вірші!!!!!
а дальше - ще більше. переписавши вірші незнайомка витягнула книжку і почала читати. І тут я зовсім прозрів. Книжка була Карлоса Кастанеди (я його ще в дитинстві перечитував).
Так пройшла година.
Дівчина витягла пачку арахісу в шоколаді. Глянула на мене, мило посміхнулася і протягнула мені.
Я подякував, але відмовився.
Це був початок розмови. Я встиг запитатися, чи їй подобається стиль написання Карлоса Кастанеди, вона відповіла, що взяла читати його вперше і ще не знає. буде думати. Одягла навушники, включила музику і поринула в читання.
А я сидів і картав себе, що не можу слова їй сказати, що я такий боягуз. Час від часу вона відволікалася, щоб подумати над прочитаним і наші очі зустрічалися....
Так пройшла ще година.
До кінця поїздки залишалося зовсім небагато.
Я дуже хотів її пригостити чаєм, але страх мене стримував.
В напруженні пролітали останні хвилини.
Вже майже перед самим Львовом до неї подзвонили.
Вона говорила. Довго. І я вже думав що більше не судилося мені з нею поговорити. Бо вже не буде часу.
Але вона поглянула на годинник і почала збиратися.
Це був останній шанс.
Я сказав їй несміливо: Ви знаєте, мені здається, що Ви граєте чи співаєте в якійсь музичній групі.
Її здивуванню не було меж.
Дівчина відповіла мені. що вона колись давно грала в Козі, але то навіть не група була, та й вона вже давно не грає...
Я залишив їй свою останню візитку зі словами: Подзвоніть, якщо захочете поговорити.
Ми вийшли з поїзда, побажали одне-одному гарного дня і розійшлися в різні сторони.
А я навіть не запитав, як її звати ((((((((((.........
Сів в маршрутку. Налетіли думки про те, що маю зарз дуже багато всього встигнути і ще повернутися в Тернопіль.
Маршрутка рушила.... І на зупинці я побачив ЇЇ
Вона стояла спиною до мене.
Але я її бачив знову.
І тут в мені ніби щось сколихнулося.
Загорілося неймовірне бажання її знайти.
Я взяв телефон і подзвонив до подружки в Тернопіль.
Розмова:
-Привіт. Наталочко, мені потрібна твоя допомога.
- Авжеж. Розказуй, що в тебе сталося.
- Тільки що познайомився в поїзді з дівчиною. Вона колись в Тернополі грала в Козі. І я дуже-дуже хочу її знайти.
- Ну що ж. Попробуємо. Розказуй, як звати, хто така, де живе....
-???? Наталочко. Я знаю лише те, що вона рижа і їй на вигляд 30-35 років. Живе вона в Львові. Більше нічого не знаю. І як звати теж.
(тут вся маршрутка і навіть водій, які слухали мою розмову зі здивуванням повернули до мене голову)
-??????????????????????????? І ти хочеш її знайти????
- Так мені це дуже потрібно.
- Щось придумаємо. Скину тобі весь матеріал на комп. Приїдеш - почитаєш.
День пройшов вдало. Я забрав всі документи, купив білет на поїзд і поїхав додому.
Подорозі спав. Трохи боліла голова, але ніяк не міг забути ту прекрасну незнайомку.....
Приїхав додому. Поїв. Спокійно включив компютер, навіть не чекаючи нічого. Я ж про неї нічого й не знав.
І тут..........................................
Наталка прислала мені лише два відео.
І на обох відеороликах була ВОНА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Серце шаленно калатало.
Я не міг дочекатися наступного дня, щоб розповісти про це Наталі і щоб розшукати ЇЇ.
Як розказував Наталі все, що пережив - не памятаю, вона пообіцяла якось найти ТУ особу.
Але я вже не міг більше чекати.
По памяті я знайшов одного хопця з того ж таки відео (як добре інколи мати багато знайомих в місті. нехай і не близьких та все ж)
В контакті на його сторінці відкрив список друзів і почав гортати.
Мав надію, що ВОНА є там.
Глянув на цифру - 635 друзів. Припустив, що переглядати буду години три. Подумав, чи не варто почекати на Наталю. І вирішив таки шукати
Сторінка за сторінкою, година за годиною і ось вже сотня на завершенні. Аж тут на аватарці я побачив ЇЇ.
Здивуванні не було меж. Та і безсилий був настільки, що й на емоції енергії не хватило.
Серце колотилося, коли відкривав сторінку.
Ах. проскочив.... То сторінка її подруги. Але нічого, ВОНА ж найшлася.
В подруги сторінка була закрита від переглядів посторонніх, прийшлося додавати її в друзі. Як не відповість - то капєц......
на другий день дзвонить Наталя - Ігорку, записуй ***********************.
Це був шок. Я миттєво викопав базу даних Львова і почав шукати її номер.
На таке прізвище було зареєстровано 5 людей.
Дзвонити не хотів, щоб не зірвати сюрпризу.
Чекав.....
ЇЇ подруга таки добавила мене в друзі. Як добре, що деякі люди пишуть свої телефони на сторінках в контакті.
Вагався довго. А як не скаже? А як попередить ЇЇ?
Подзвонив. Дівчина була в глибокому шоці. Голорила дуже і дуже обережно (невже я схожий на маньяка). В кінці відповіла: вибачте, телефону її немаю і поклала трубку......
От і все.......... Один варіант програно...
Не залишалося нічого, окрім як дзвонити перевіряти стаціонарні.
З головою загруз в роботу.
Повірити не міг, що за три дні зміг знайти дівчину про яку знав тільки, що вона рижа (і то покрашена)........... і що вона колись грала в Козі....
А тут так зривається.
Заліз в інтернет. Дві години коту під хвіст. Заберіть від мене хтось цого ноутбука.
З носа тече. Міряв температуру. 36,3. Як в космонавта. Дурдом. голова квадратна. Може вірусне шось. А може алергія (якої ніколи не було)???
Ото неділя ((((((((
Подав признаки життя телефон.
СМС-ка. Номер якийсь невідомий. Ще хтось чогось від мене хоче. Шо за люди???? Тільки би хотіти, хотіти, хотіти???? Згадав ГСВ з його "цінником для друзів".
Відкриваю..... Шок...... Подих завис у повітрі.....
"**************** - телефон ******"
Я прозрів. ЇЇ номер телефону. Це ж ЇЇ номер телефону.
УУУУУУУУУУУУРРРРРРРРРАААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Неможу дочекатися понеділка, коли поїду до Льова, щоб запросити її на каву!!!!
А в душу знову просяться сумніви.
В неї дитина...... Значна різниця в віці..... Як то виглядати буде... Що скажуть.....
А може вона й відмовить.....
А може.........
Голова трикутна.... З носа - фонтан.... Дурнувата алергія, чи що там.....
Плюнув на всі сумніви.
Треба йти спати. Зранку поїзд. Їду в Львів.
А там вже буде нова історія.......
Бажаю Вам не менш романтичного і приємного її продовження! Я впевнена, що дівчина обов'язково оцінить Ваші зусилля! Сміливості і удачі!!!!! 
