Не можу заснути... Різні думки в голові крутяться. І вирішила написати. Бачу, що дуже важливо мріяти, маємо самі намалювати собі картинку майбутнього. А ще щодо дітей, то вірити у них і дати можливість самим керувати своїм життям у майбутньому, звісно. У моїх батьків 3 доньок, я середня. Ми всі дуже різні. Сама старша занадто спокійна, найменша занадто емоційна, я щось посередині.
Ще в дитинстві я завжди мріяла, про все на світі і ще як була мала, то казала своїм сестрам, що я буду "великою людиною ".
Звичайно, якихось висот я не досягла, але все ж почуваю себе більш- менш задоволеною життям.
Старша сестра, ніколи не могла висловити батькам свою думку, от за неї все і вирішували, після 9 го класу відправили вчитися в педучилище, бо ж як не поступить після 11, то що буде робити?(((. От вона провчилася 2 роки і тут мене туди ж поступати відправляють, хоч я не хотіла і планувала, що після 1 курсу пробуватиму поступати на журналіста))). Але Слава Богу я не поступила і пішла в 10-11 клас, а потім журналістика якось відпала і я поступила на фіз-мат в Тернопіль.
А моя сестра закінчила училище і поїхала в село працювати.
Я ще одразу вирішила, що в село повертатися не планую. Так і сталося. Тут познайомилася з хлопцем з Тернополя і зараз він мій чоловік)). Може хтось подумає, що по розрахунку, але це не так, хоча, мені всеодно хто, що подумає.
Знайшла роботу в банку, так хотіла там працювати, що 4 місяці безкоштовно стажувалася))). Але все ж взяли.
Ще до заміжжя я забрала старшу сестру в Тернопіль, разом орендували житло, згодом порекомендувала її на роботу в той же банк і вона пішла працювати касиром і так мабуть років 7 вже і працює. І не хоче кращої посади, бо там будуть більші вимоги
Вона незаміжня, їй 35, а батьки, так відносяться до неї, що наче зрозуміло, що вона вже і не вийде заміж і не матиме дітей і т.п. Бо вже піднімали таку тему. Купили їй квартиру, точніше частину дали гроші, а частково крелит оформила вона. Бо ж як лишиться сама, то що в село на старість поїде
Ще один випадок їз мамою мого чоловіка, вона в Італії і звідти пробує тут все контролювати. Бо ж без неї не спроможні ні на що. От зараз чоловік вчить англійську, а його мама мені каже: " Та він не вивчить, бо він не зможе ". Ну капець просто, я її запитала, чому вона так не вірить у сили свого сина, що всі вчать, то і він може. То вона змовчала.
Звичайно, багато залежить від характеру людини, мій чоловік трохи відстоює свої позиції і я його підтримуюю і підбадьорюю.
Але якщо людина слабша духом, то вона і сама вірить у те, що їй нав'язують.
От треба бути мудрими і надихати себе, своїх рідних, дітей. Вірити, що у них все вийде, навіть не з першого чи другого разу. Не боятися пробувати, життя одне. Я не про наркотики чи т.п. пробувати))), а про дії в житті . Бо якщо людині показувати, що вона ні на що не здатна, то дехто в це і вірить.
Якось так
Додано: 20 травня 2018, 23:43
Зараз так мало часу на форум, нажаль. 
Відголоски радянського виховання чи що. Бо вже з того, що я бачу, до тих дітей, які народилися у 90-х, підхід до виховання інший. Я теж над тим питанням не раз думала - якась відсутність підбадьорення, одобрення, похвали. От діти подружки/знайомої/родички завжди успішніші, красивіші, з кращим характером, і т.д. Чому так, не знаю... Дуже шкода, бо якраз в дитинстві закладаються віра в себе, впевненість чи навпаки комплекси, які не дають нормально жити в майбутньому. 
