Поезія Ліни Костенко

[nadusha]

Не пощастило нашому народу.
Дав Бог сусідів, ласих до нашесть.
Забрали все - і землю, і свободу.
Тепер забрати хочуть вже і честь.

© Ліна Костенко

[nadusha]

Костенко – одна із перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, які з’явились на рубежі 1950-1960-х років.

Сьогодні українська письменниця, поетеса, лауреат Національної премії ім.Тараса Шевченка Ліна Костенко відзначає день народження.

Ліна Василівна народилась 19 березня 1930 р. у Ржищеві Київської обл.. Навчалася у Київському педагогічному інституті, Московському літературному інституті імені О.М.Горького.

Костенко була однією із перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, які з’явились на рубежі 1950-1960-х років.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача і критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла у 1961 році, не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.

У 2010 році вийшов її перший роман у прозі «Записки українського божевільного», тему якого видавець Іван Малкович визначив, як український погляд на світове божевілля.

Ліна Костенко була нагороджена Відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000), але публічно відмовилась від звання Героя України: «Політичної біжутерії не ношу».

Читати повністю:

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!

[mari]

Світає, Господи, світає…
Земля у росах, як в парчі.
Маріє, Діво Пресвятая,
Це ти так плакала вночі?

© Ліна Костенко

[mari]

МІС ІСТИНА
Красива жінка - істина відносна.
Найперша міс на конкурсі оман.
Порадниця духовним альбіносам,
коли вчиняють вірші чи роман.
У неї сукня з правди перешита,
і мозок є, завбільшки як горіх.
І вельми зручно з нею согрішити -
вона ж сама і відпускає гріх.
Вселенська шльондра, вміє дівувати.
Під ліхтарем тупцюючи старим,
ще й святістю потрафить здивувати.
Воістину, велике діло грим!
З часів прапрадіда Гомера
аж до сьогоднішнього дня
немає кращого гримера,
ніж добросовісна брехня.
Підновлює затаскану весталку,
що продавалась біля різних ватр.
Давно пора подати у відставку.
Не ті часи. Не той театр.

[nadusha]

ДУМА ПРО ШЛЯХ
Ліна Костенко

Мій дикий коню, норовистий коню!
Все так би і іржав, все так би ти й летів.
А я тебе спиню і розсупоню
на роздоріжжі всіх оцих світів.
А от постій. А от не бий копитом.
Закинем геть хомут і остроги.
Хтось буде кпити. Схоче хтось купити.
А чайка все кричатиме: киги!

А ми з тобою обминемо торжища,
де гендлярі вимахують пером.
Не дам тебе плескати і которгати.
Ходім, я напою тебе Дніпром.
Я нагодую очі твої степом.
Могили України покажу.
Ніяких віжок на тобі не стерплю,
в Чумацький Віз — і то не запряжу.

Правічний шлях ковтатимуть яруги,
чіпкі примари схоплять з-за плечей.
Пахуче сіно скошеної туги
жуватимеш із рептуха ночей.
А потім я візьму тебе за повід
та й поведу по зоряній соші.
Самі до себе прийдемо на сповідь
і всі дрібниці витрусим з душі.

Гривастий грім, лоша моє невкоськане! —
цвістиме в зорях ніч, як бульденеж.
І що нам шум і всі оті стовковиська?
Отишимо ходу. Не вийдем на манеж.

Хай там без нас гуде азартом траса.
Це все — рекорди втоптаних орбіт.
Реве глядач. І ставить на Пегаса.
Поет стає жокеєм — і привіт.

Замкнулось коло. Вихід замурований.
Квапливий старт, і в мислях метушня —
чи сам себе жокей пронумерований
пережене, умиливши коня?

А що від того у віках зостанеться?
Хто наше поле вивершить в стоги?

У нас, мій коню, шлях, а не дистанція.
А чайка все кричатиме: киги!

[nadusha]

Пекучий день... лісів солодка млява...
смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку,
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Їй стане легше, певно. Як мені.

Ліна Костенко

[Кокетка]

Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

[Кокетка]

МІЖ ІНШИМ

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

[Natalinda]

Коректна ода ворогам

Дуже і дуже люблю цей вірш
Розказувала його на екзамені з укр. літератури, як додаткове питання))))) Бо мала взаємну "любов" з вчителями))))

[Milichka]

А я цей уривок люблю))))

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.

Колись на зорі наших стосунків)))) декламувала цей кусочок чоловікові, а тут нещодавно він мені процитував - змінивши від свого імені - приємно було))))