Глобальні оголошення!



Поезія Ліни Костенко

Модератор: Сяна

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення erinaceus » 09 лютого 2016, 17:30

Кохай! Бо час тебе не жде.
Він забирає твої дні і ночі.
Кохай допоки тіло спрагле й молоде.
Бо в старості кохають тільки очі.


***

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз.
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
Зображення

Зображення

"У кожного своя пустеля і свої міражі." - Ліна Костенко
erinaceus Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 2740
З нами з: 05 лютого 2014, 18:50
Нагороди: 2
випускниця школи материнства (1) за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 2191 раз.
Подякували: 1479 раз.
Діти: Хлопчик-горобчик
Дівчинка-квіточка

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 10 лютого 2016, 11:54

Я вaм цей борг ніколи не зaлишу.
Ви й тaк уже, як прокляті, в боргaх.
Віддaйте мені дощ. Віддaйте мені тишу.
Віддaйте мені ліс і річечку в лугaх.
Віддaйте мені сaд і зірку вечорову.
І в полі сіячa, і вдячну щедрість нив.
Віддaйте мені все. Віддaйте мені мову,
якою мій нaрод мене блaгословив.
Ліна Костенко
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 10 лютого 2016, 11:57

І дві мене, прозорі від безсонь,
на перехресті вічності й вівторка,
стоять під тінню бронзових долонь,
одна – Твоя, а друга – недоторка.
***
.Якби я знaлa, що то щaстя,
я б зупинилa оту мить.
А я не знaлa, я ж не знaлa,
вонa ж не скaржиться сaмa.
А мить минaлa і минaлa,
і от тепер її немa.
І тільки з відстaні розлуки
обпaлить, змучить, зaщемить -
твоя присутність, твої руки,
твоє обличчя у ту мить!
Ліна Костенко

***

Простіть мені усі, кого обрaзилa,
бо в суєті бурхливого життя
я грубо розкидaлaсь фрaзaми,
aле прийшлa порa для кaяття!
Простіть зa те, що чaсом мимоволі,
a іноді по влaсній несвідомості,
я всім вaм зaвдaвaлa болю...
В мені кричить сльозaми голос совісті.
Простіть мені зa зроблене і скaзaне,
зa ненaдaну мною допомогу,
зa ревніть, зa брехню й зa всі обрaзи,
зa нелюбов і зa сердець тривогу.
Ліна Костенко
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 27 лютого 2016, 00:18

Виходжу в ніч. Іду назустріч долі
Ітиму, доки вистачить снаги.
Ідуть мої супутники - тополі
Лежать мої сучасники — сніги.
А темрява! Іду, не спотикаюсь.
А люди, люди! Десь вони та є.
І все-таки, до чого я торкаюсь,
воно ж таки хоч трохи відтає.
Ліна Костенко
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 27 лютого 2016, 00:20

Коли вже люди обляглися спати,
Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, -
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп'ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі -
заговорив шопенівський ноктюрн.
А то були якісь магічні пальці.
Вони німіли на якомусь "фа".
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.
Ніхто не знав. Цього й не треба знати,
як десь ламає пальці віртуоз...
Щасливий той, хто ще не вміє грати.
Він сам собі Шопен і Берліоз.
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 27 лютого 2016, 00:21

Стоїть у ружах золота колиска.
Блакитні вії хата підніма.
Світ незбагненний здалеку і зблизька.
Початок є. А слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова,
і ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари, не прив'язані до слова,
от просто так — пливуть собі й пливуть.
Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.
Ще все на світі гарне і моє.
І світить сонце оком загадковим.
Ще слів нема. Поезія вже є.
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 27 лютого 2016, 00:24

І я не я, і ти мені не ти.
І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу – як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення nadusha » 27 лютого 2016, 00:25

ПОВЕРНЕННЯ ШЕВЧЕНКА

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.
Нічого — Оренбург. Нічого — Косарал.
Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.
Нічого, якось жив і якось не вмирав.

Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі —
після таких років такої самоти! —
овацію таку йому зробили друзі! —
коли він увійшов.

І він не зміг іти.

Він прихилився раптом до колони.
Сльоза чомусь набігла до повік.
Бо, знаєте... із каторги в салони...
не зразу усміхнеться чоловік...
‪#‎ЛінаКостенко‬
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.
nadusha Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 1898
З нами з: 16 лютого 2012, 15:50
Нагороди: 1
за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 2381 раз.
Подякували: 2212 раз.
Діти: два синочки

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 27 лютого 2016, 00:27

В холодні ночі звужуються зорі,
немов зіниці божевільного.
Моторошно й пильно
дивиться Всесвіт – Великий Маг, –
піднявши над землею рукав Чумацького Шляху…
А в ночі теплі, в ночі бірюзові,
стрекочуть кастаньєтами цикади.
І над землею розцвітають зорі,
солодкі й жовті, як цукати.
Зорі мають гіпнотичну силу.
Люди зіркою з давнини
називають жінку вродливу,
яхти, квіти й ордени.
Кажуть: зірку щасливу має.
Провідною зірку зовуть.
Кажуть: з неба зірок не знімає.
І по зорях знаходять путь.
– Хтось умер, – говорили строго,
коли впала з неба зоря.
Гадали по зорях астрологи.
І на зорі молились моря.
І недарма у сотнях вір
сподівалось – душа воскресне,
полетить десь туди, до зір,
бо між зорями – царство небесне…
А в ночі буйні, в ночі горобині
палають зорі грізної краси…
Ти побувала зіркою, людино!
Хто ж має право людство погасить?!
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Re: Поезія Ліни Костенко

Повідомлення Ameli » 28 лютого 2016, 10:36

МАТИ
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював,—
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі
щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш —
хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала:
— Перестань, бо вижену.
У тебе,— каже,— небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
вробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.
Злізайте,— каже.— Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так — то не знайшлося маляра.
Все якось так — то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки,—
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки.
Я мама, а мама ніколи не буває самотньою. - К. Деньов
Ameli Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 738
З нами з: 08 квітня 2013, 23:40
Нагороди: 2
багата мамуся (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 947 раз.
Подякували: 595 раз.

Поперед.Далі

Повернутись до Книжкова поличка



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей