Літературні посиденьки

[happymami]

Я знаю точно, що багато хто з форумчанок хоч і не пише професійно, але писав у школі якісь віршики про любов може навіть. А є такі, котрі і професійно вміють рими сплітати. А давайте будемо ділитися тут своїми шедевриками? ну і шо, шо вони можуть бути смішні і дитячі чи невмілі чи навпаки? Зато буде цікаво шось згадати, шось пережити, почитати шо люди творять. давайте давайте!!!

[Enigma]

Довго думала: писати, не писати. Колись захоплювалась готичною культурою і вірші були відповідні :) Не судіть строго.


Осінь
Чуму сумують такі гарні очі?
На них осіли крапельки роси
На них опало пожовтіле листя
По них блукають кольорові сни

І чорний ворон щось кричить над ними
І різкий біль так пробирає їх
І бачать лиш проміння сіре
І знають тільки, що вони сумні

Уже і осінь пролилась дощами
Уже і вітер темряву нагнав
Уже і ліс у хащах сумував
Уже і дівчина тримала лезо

Все чорна осінь принесла з собою...
Із жахом пролетіла думка...
А лезо, наче не говорить
Поволі ковзає по венах

Чорне волосся, чорні очі, чорні брови
Червона кров, червоні руки, червоний килим
Біле обличчя, білі губи, білі очі
Жовте проміння, жовте листя, жовта осінь

Жахлива вічність помирає в самоті
Нещасні крижані бліді вітрила
Все гине, сиплеться, тріпоче в заметіль
Лиш тільки осінь проливає сльози

Нещадно мучить муками любов
Кохання бродить в сутінках дороги
Вечірнє небо крутиться в пітьмі
Дощем накриті гілки у верби

Вся ця краса і вічність лине в ніч
Все це проходить страхом над очима
Все це зникає в смерті за життям
Все це відходить в землю з тілом

Ніхто не знає як воно було
Ніхто не стерпить мук і болю
Вона пройде в самотності життя
І зникне десь під чорною красою

Поблідне вечора невдавана краса
Проллється кров по різаних руках
Готичним світлом вирветься сльоза
У готики свої осінні крила...

[krapk@]

ну от напише хтось такі гарні вірші, то вже зразу комплекс появляться-свої виставляти

[mari]

Якби я писала вірші- обов"язково б сюди виставила. Адже кожний вірш- певна частинка людини, саме тому вони усі неповторні і особливі. Пишіть і не стидайтесь! Бути членом літературних посиденьок форуму щасливих мам- дуже поважно! :o :kiss girl: :roses:

[happymami]

ну от напише хтось такі гарні вірші, то вже зразу комплекс появляться-свої виставляти

а я б не комплексувала, Крапко. Бо ми ж не поети і не письменники і навіть не вчилися на таких. Але зато дуже цікаво, хто як мислить і про шо мріє. Я теж свої виставлю. Смішні, старі, але як тільки знайду. Колись, років 10 тому писала. Зараз так з них ржу. Зато і вам настрій піднімлю. Не соромся ;-) . Ми ж тут не оцінюємо. А просто читаємо ;-)

[krapk@]

оце в мене те саме-вже років 10 пройшло від того часу, а колись подобалося, лилися прям з мене.

[Enigma]

Так не чесно! Виставляйте свої!!! А то мені самій не зручно :oops: Справді, ми ж не професіонали, чого соромитись. Доречі, любительські вірші бувають кращі і душевніші, ніж професійні.

[Nymydora]

От я не соромлюся і виставляю, хоча зазвичай оприлюднюю тільки дитячі вершики. Але як тре то тре ;-)
Три віршики, присвячені трьом різним людям, усі досить давні

ВЕЧІР
( для Надежди)
так по-котячому в кімнату входять сутінки
ступають м’яко мов по оксамитах
зі всіх клубків стаються раптом плутанки
в тобі напевно знову щось розхитано
хвостом пухнастим вечір хитро ластиться
ув очі заглядає і муркоче
в тобі напевно знову щось покращиться
чи навпаки вже як собі захочеш
а сонце кицькою вмостилося під грубкою
лизнувши по дорозі когось в носа
а завтра може в руку дряпне зубками
або тихенько молока попросить

ІІ ІРПІНЬ – 2002

ритуал залишу непорушеним
у процесії всі маски знані вже
а процес іде давно із нами вже
розцяцьковані ляльки із душами

крок за кроком йдемо як призначено
і ні вліво і ні вправо не дозволено
нас самих до себе приневолено
поміж нами всі борги оплачено

всі борги оплакані оплачені
я до тебе чимось та й прив’язана
залишається скрутити в’язи нам
наші ролі вже сто років завчені


***
Притягнені вічним правом,
Зануджені святим обов’язком,
Ковтаємо чорну каву,
Як еліксир проти розв’язку.
Запивши солодким гіркість,
Наговоривши дурощів
(порахувати б кількість
отруєних серць і нутрощів),
Розбіглися, як годилося,
До втіх своїх узаконених.
- А вчора мені наснилося…
Бог з ним, колись договоримо.

Я пает, завуся цвєтік, ат мєня вам всєм прівєтік )) Можу і більше, але совісна :hhh:

[Enigma]

Nymydora, сутінки, які входять по-котячому - БОМБА :o :o :o Дуже мені подобаються такі поезії. Пам"ятаю, як тішилась смскою на НР: на лапках м"якеньких, як котик пухнастий, до вас хай прийде НР смугастий :)

[happymami]

ооой. і я люблю такі порівняння. Але в моїх дитячих віршиках чи прозах такий сильних порівнянь не було :hhh: :hhh: :hhh: . Там всьо банально. Скучаю-кохаю. очі-ночі :D :D :D

Ось трошки прози (з поезією не надто дружу) 2007 рік червень (я в тих роках троха пробувалак творити)

Шум.
Листки обшмагані гіллям,
асфальт обмочений струмками,
вікна обстукані краплями,
калюжі обїжджені машинами,
верхівки дерев обхитані вітром.
Дощ втихомирює гарячку міста,
прикрашає світ,
уяскравлює кольори, природу, урбанізацію, цивілізацію.

А я банально... хочу шоколаду

Зараз все стихне.
Чутимутться тільки мокрі чваки по тротуарах запізнілих перехожих (тротуари не запізнілі!!!),
хляпи невгамовних авто на трасі (хляпи на трасі),
і целофанові звуки мокроти навкруги.

А я банально... хочу шоколаду