mari » 03 липня 2014, 17:40
Іздрик. Дядько, який викликає у мене повагу. Напевно тому, що дивний, цікавий, оригінальний, постійно щось творить (не тільки пише, а й малює). Часто вся творчість відганяє якось трансцендентальністю. Не люблю таке, але цікаво. Ціную незвичних.
Дещо з "Теорія брехні" , однозначно вам може не сподобатись, але думаю ви будете згідні, що варто уваги, це не що-небуть.
"Чому люди брешуть, відомо майже достеменно.
- | +
- Цьому є сонми загальновідомих пояснень, причин, мотивів. Принаймні на грізне «Чому збрехав?» кожен спроможеться відповісти чи бодай стенути плечима, що і є найправдивішим зізнанням.
Але що змушує нас говорити правду? Не піднімаючи погляду, мляво мурмочучи під ніс, затинаючись… І що таке правда? Калічна сповідь сліпуватого паралітика? Сліпа калька підцензурного автора? Стенограма серця? Кардіограма думки?
Правда – як убитий беквокал майже безголосої і позбавленої слуху совісті (правда ж, у метафорах помітно зашкалюють фізичні вади?). Чому вона співає замість тебе? Чому ретельно відвідує репетиції, по суті, не покидаючи репетиційної зали? Адже ти зроду не замовляв жодної совісті, не добирав слів у називанні й узагалі завжди вважав, що «Правда» – це газета.
Аж, виявляється, ні. Кажуть, правда – це тип короткотривалої реакції вокабулярного апарату людини на складні взаємозв’язки внутрішніх фізико-хімічних процесів та зовнішнього соціально-психічного тла. Хіба може таке твердження містити хоч краплю істини? Яке «зовнішнє тло»? Яке «психічне тіло»? Який вокабулярій?
А ще, кажуть, правду можна виміряти. Як рівень алкоголю в крові. Існують детектори брехні (брехні, зауважте, саме брехні, отже, вимірюємо ми все ж брехню і лише опосередковано висновуємо відсоток правди, адже правда не вимірюється, як не вимірюється темрява, скажімо, як не обраховується Ніщо), прилади, які, реагуючи на певні фізіологічні зміни в організмі людини в процесі мовлення, записують ці зміни в подобу сейсмограми. Деякі законодавства визнають покази детектора брехні такими ж чинними, як і свідчення очевидця. Мають рацію, зрештою. Яке значення, чия брехня фігуруватиме у вироку: людини чи машини? Детектори брехні варто б перейменувати в генератори брехні, якби лише поняття «генератор брехні» не видавалося таким привабливо узагальнюючим.
І справа навіть не в тому, що людину, яка розшифровує сейсмограму детектора, теж треба піддавати перевірці на цьому ж детекторі (процес, зрозуміло, безконечний), а в тому, що нікому перевірити сам детектор.
Цікаво, що показав би правдометр, під’єднаний до котрогось із Синайських ораторів, для прикладу? Чи до котрогось із євангелістів? Чи не заговорив би тоді Лука, приміром, голосом відьмака Матвія: «Хлопці, Ісус просив вибачити і переказати, що нічого не вдалося»? А Матвій заголосив би голосом мальованого зайця: «Знаєш, у чому моя проблема? В мене все маленьке – і ручки маленькі, і ніжки, і вушка і носик, і ріжки і хвіст…». А Іван би прорік: «За виняткових обставин щасливий жереб може випасти навіть цілим поколінням, племенам чи народам, і жереб цей кинуто!»
А я скажу таке:
Говорити правду, вірніше, вміти говорити правду – означає володіти найскладнішим інструментом маніпулювання.
Нема кращого способу поневолити людину, як бути з нею відвертою.
Немає більшого ярма, ніж чиясь щирість. На ній збудовано християнство – найвідвертіше маніпулятивний, наймогутніше маніпулятивний тип міжлюдських стосунків.
І я не знаю, хоч це й не стосується теми безпосередньо, чому досі святкується Великдень – день, коли в людства стався викидень і воно виштовхнуло з себе все ще живого Ісуса.
А якщо хтось згадає, відповідаючи, що християнство – зовсім не «міжлюдські стосунки», а стосунки людини з Господом, то я тихо скажу: «Заткайся».
Заткай свою смердючу пащеку і слухай сюди. Якщо ти хоч іще раз, де-небудь, коли-небудь, із будь-якого приводу, wherever, згадаєш про свої приватні стосунки з Господом, я привселюдно виграю тебе детектором брехні, змонтованим із малоамперних, але високовольтних електроприладів.
Приватні стосунки не передбачають жодного «-нства». Оприлюднені приватні стосунки – це не інтим, це – порнографія.
Що таке зло? Все, що пригнічує в людині бажання сили, жадання влади і, зрештою, саму силу.
Що таке добро? Все, що походить від слабкості.
Що таке щастя? Коли усвідомиш: щоб бути сильним, не конче бути похмурим; щоб стати слабким, не конче виснажливо вправляти; щоб збагатіти, не конче втратити; щоб збідніти, не конче звеселитися; що справжнє щастя не коштує ані копійки.
Недолугі й безпорадні не мусять загинути. Але мусять відбувати покарання на Детекторі брехні (десь же існує той один, справжній).
Це перший принцип любові до людини, і його треба дотримуватися.
Що шкідливіше за будь-яку брехню? Та сама брехня у вигляді правди. Або навпаки.
Що шкідливіше за правду? Сама правда, хоч як це банально.
І ще одне:
Може, ти так і не допер, про що йшлося. Мене це не обходить. Однак, може, ти застановився, кажу я правду чи брешу? Знаєш, якщо вже ти дочитав до цього місця, тебе це також не повинно обходити. Спи.
Наша доля – це порожнеча, знеструмлення і зосередженість Іншої сили. Наш час – лише на усвідомлення того, що це наша власна сила, і жодної іншої сили в світі немає.
Ми тримаємося якнайдалі від блискавиць та діянь, ми близькі до щастя досконалих – зрадливості. В нашому небі роз’яснилося: в нас немає іншого шляху крім безлічі інших.
Формула наших страждань – тверде «так» і ніякове «ні».
Формула щастя – така ж.
Слабкі полюбляють запитання, за які досі ніхто не відважився заплатити, бо в них є слабкість зазіхати на заборонене. Сильних же заборони паралізують.
Але думати про силу і слабкість – означає виганяти себе з лабіринту.
Лабіринт – наш дім.
По-справжньому радісні живуть у його центрі.
По-справжньому врівноважені порівну відважують собі самим. Вони не спокусяться забороненим, бо не знають ані спокус, ані заборон.
Не для нового слова потрібен новий німий, не для нових полотен – нові незрячі, не для нової музики – нові глухі. А для того, щоб усі новини виявилися жовто-тривожними заповідями і мир увійшов у наші оселі. Але потрібне старе сумління, аби чути голос істини, що споконвіку голосить на кожному перехресті: «Подайте, Кого-Небудь ради!». І конче треба перестати бути ощадним: уся вбогість від ощадності, і кожні злидні – від примноження, відомо-бо: багатіють лише марнотратні.
Карочє: зав’язуй жмотитись, кінчай шмонатися, перетирати, скільки бонусів зашамотав. Ні хєра не зашамотав. Зеро пунктів, як на файлообміннику. Віддай що-небудь, Найкраще – все. Не встидайся своєї зашмарканої душі. То фігня, шо вона убога. Бог любить її так само, як і решту. Я тобі скажу більше: я теж люблю її так само, як решту. Як і свою власну.
Запам’ятай: ти нікому нічого не винен. Ти тут для радості. Для радості. Можеш переказати це своїм дітям. Тільки, як наважишся, відімкни перед тим усі доступні детектори брехні".
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
