Галина » 26 липня 2017, 10:38
Соловей, хоч і велика книжка, пішла мені десь за тиждень. Історія про другу світову війну, події розгортаються у Франції. Головні герої 2 сестри. Одна відважна партизанка, яка рятувала (переводила через гори в Іспанію) збитих льотчиків. Інша звичайна вчителька в сільській місцевості, мама, чоловік якої військовополонений в німецьких таборах. Спочатку В’ян не вирізнялася героїзном, працювала, підтримувала домашнє господарство. Та потім, коли почали масово вивозити єврейські сім’ї, почала переховувати єврейських дітей і все це живучи під одним дахом з жорстоким німецьким офіцером. Дуже багато емоцій викликає книжка. Приходить розуміння наскільки важка доля жінок, і наскільки, насправді, важливу роль жінки відігравали у війні.
Атлант в процесі, зимою передивилася фільми, то мені сподобалося. А тепер читаю першу частину, з фільмом не зрівняти, дуже багато описано почуттів, думок, які в фільмі не передаються. Ну і в фільмі мені не всі моменти були зрозумілі (може з малечею не надто уважно дивилася), а зі сторінок все проясняється. Книга написана в 1957 році, а ці проблеми актуальні і зараз. Прочитаю повністю, поділюся враженнями.
Прочитала "Ліки від кохання", книга відомого психотерапевта Ірвіна Ялома. В книзі автор описав кільки випадків зі своєї практики і деякі моменти лікування. Загалом цікаво було спостерігати за змінами в героях в процесі лікування і підведення лікарем до першопричин такого стану пацієнтів. Але особливих емоцій книжка не викликала.
Набагато більше різних думок в мене викликали книжки "Квіти для Елжернона" і "Таємнича історія Біллі Мілігана". Друга написана на основі реальних подій. Ніколи раніше я не чула що може бути розчеплення особистості на кілька осіб. Мені досі це важко збагнути.
"Таврована". Така собі ідеальна країна з ідеальним суспільством, всі чесні, справедливі порядні люди. Якщо хтось десь схибив проти суспільства, людину судить Гільдія, і якщо вину доведено (а це завжди так), то людину таврують. Залежно від провини у різних місцях. За брехню ставлять тавро на язик, крадіжку - руку. Ще таврують плече, грудну клітку, ступню. В таврованої людини дуже обмежені права, навіть у їжі, і їх цураються і гидують інші. Та одна юна дівчина одного разу схибила, пожаліла в транспорті таврованого дідуся... Історія про те як живеться людям з тавром, наскільки несправедливо пожиттєво таврувати людину за "помилки", не бажання бути стадом...
Вибачте, що так скупо описала, не дуже маю можливість розписуватися.