Глобальні оголошення!



Цікаві історії з ЖЖ, журналів, блогів, груп і т.і.

Модератор: Сяна

Цікаві історії з ЖЖ, журналів, блогів, груп і т.і.

Повідомлення mari » 05 травня 2010, 12:36

В 4 года я заболела ветрянкой и наотрез отказывалась мазаться зелёнкой – тогда папа предложил рисовать на мне зверюшек и рожицы, против этого я устоять, конечно, не могла. Так меня и привели в поликлинику, с зелёными чебурашками на пузе, а там как раз помимо врачей была толпа студентов-медиков. Думаю, я запомнилась всем надолго, на спине у меня Буратино играл на баяне с осьминогом, а это нелегко забыть.

Мы произвели фурор, все очень радовались, глядя на зелёную девочку-комикс. И тогда я поняла, что к любой ситуации в своей жизни можно относиться с юмором, это помогает и тебе и окружающим.
Самоирония очень облегчает жизнь, женщине она нужна, например, при общении с налоговыми инспекторами и с работниками ГИБДД - умение пошутить над собой экономит нервные клетки, и деньги на штрафы.




Как всё успевать? Не бояться браться за любое дело. Как Том Сойер красил забор – так же в любом самом скучном деле находить что-то интересное, испытывать удовольствие от того, что делаешь. Всё получится! Начинать, пробовать любые дела отдельно и вместе взятые. А если в процессе что-то поломалось или разбилось – это к счастью! Записать в графу «опыт» и продолжать дальше, с легкой лучезарной походкой и улыбкой от бедра ;)

(Мария Баленко)
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Цікаві історії з ЖЖ

Повідомлення mari » 16 травня 2010, 09:16

Как хорошо! Как хорошо!

Какой же сегодня был хороший день!
Сначала я застряла в лифте. И это было прекрасно, ведь я могла бы застрять в холодильнике. Или в душевой кабинке. Или вообще в пылесосе. Вобщем, когда застреваешь где-то, то можно подумать что ты поправился, а это всегда грустно. Но мне повезло, и я застряла в лифте. А в нем просторно, лифт нигде не жмёт, и комплексы у девушки не вызывает.
Застрявшая я написала массу СМС-ок, позвонила всюду куда надо и куда не надо, вобщем, лифт это такое классное место, где можно решить массу важных дел, из серии «Остановись и подумай». Хотя в этом смысле лифт все-таки проигрывает перед туалетом…

Когда я выбежала из лифта, обнаружилось что во дворе какой-то му… му… мушкетёр наверное бравый, запер мою машину. И это было прекрасно, потому что я сидела и слушала музыку, великолепную такую композицию, да не одну. А ведь если бы меня не заперли, я бы не прикоснулась к прекрасному, к этим чудным мелодиям, потому что прикасаться к прекрасному мне пришлось минут 15.

Когда я приехала на работу, выяснилось, что зарплату сегодня опять не дадут. И это было замечательно, потому что когда мне дают зарплату, она живет недолго. А тут такая радость – зарплата в целости и сохранности, невыданная.

Потом оказалось, что нужные документы послали по почте совсем не туда куда надо, и это тоже было чудесно. Ведь все любят получать письма – и тут нате! – конверт тем кто не ждал. И люди понимают: ну надо же, вот даже пишут тем, а думают все равно о нас, и пишут наш адрес по велению сердца. Приятно же!

Далее я облилась бензином на заправке, и это было великолепно. Кто там брызгал перчатки духами, стыдитесь, это банально. Мои перчатки теперь пахнут очень оригинально, а если их долго нюхать, будет не скучно в компании сиреневых кротов и покемонов.
Просто замечательно, что с помощью этих перчаток можно отбиваться от назойливых кавалеров, протягивая им ручку для поцелуя. Протянула, и смело могу уходить. Я уйду, а кроты и покемоны останутся.

Только что, пока писала этот текст, я объелась конфетами, и это просто супер. Потому что означает, что уже не объемся ими на ночь. У меня больше нет конфет, зато столько радости за день! Вот и покемоны со мной согласны, и огурцы одобрительно кивают.
Маруська.
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Цікаві історії з ЖЖ

Повідомлення mira » 16 травня 2010, 09:43

Цікаві і смішні історії :)

Повідомлення toltek
Ребенок, лет двух с половиной, ходил за бабушкой и гундел 'Молись и кайся, молись и кайся...'. Бабушка легковерная, мол, устами младенца глаголит истина, бегом в церковь. Покаялась, причастилась, вернулись домой. А там ребенок к ней в ноги бросается с криками 'молись и кайся'. Бабушка в шоке.
Вечером, когда приехала мама, застала дома бабушку с сердечным приступом и скорую помощь. Ребенок продолжал повторять 'молись и кайся'. Только мамская интуиция помогла определить, что дите просит поставить ему мультфильм 'Малыш и Карлсон'. Что и было немедленно сделано.
Ребенок удовлетворенно замолчал, врачи скорой покинули квартиру в
неимоверном ржании.
mira Офлайн


 

Re: Цікаві історії з ЖЖ

Повідомлення mira » 16 травня 2010, 09:51

На этой неделе я была записана к своему гинекологу на профилактический осмотр. И в то утро мне довольно рано позвонили из клиники и сообщили, что в связи с тем, что кто-то отменил свою запись, я могу прийти к ним уже в 9.30. Я как раз только отправила свою семью в школу и на работу, а часы уже показывали без четверти девять и до врача было 35 минут езды. По этому я торопилась. Как, наверное, большинство женщин, перед посещением гинеколога я хотела уделить некоторое время интимной гигиене, но на этот раз у меня было слишком мало времени для тщательного ухода, по этому я просто схватила тряпочку для мытья, лежавшую на умывальнике, и быстренько подмылась с ее помощью, чтобы хотя бы иметь "презентабельный" вид. Тряпочку я быстренько бросила в бак с грязным бельем, быстро оделась и в спешке поехала в клинику. Там мне пришлось подождать всего несколько минут, прежде чем я смогла войти в кабинет к доктору. Так как я, как и множество женщин, знакома с этой процедурой много лет, то я привычно залезла на кресло, смотрела в потолок и представляла себе, будто я в Париже или в каком-нибудь другом далеком месте.

Вошел врач и я должна сказать, что была несколько удивлена, когда он сказал: "Ох, как мы сегодня постарались!" Я ничего не ответила и с облегчением восприняла окончание процедуры. Весь остаток дня я провела за домашними делами - уборка, покупки, готовка ... Когда закончились школьные занятия, моя восьмилетняя дочь вернулась домой. Она одна играла в ванной комнате, когда она крикнула: Мама, а где моя тряпочка для мытья?" Я ей ответила, что она в стирке и чтобы она взяла себе чистую. Но она возразила: "Нет, мама, мне нужна именно та, которая лежала на умывальнике, я ведь в нее положила все свои блестки и звездочки!
Взято:www.95.ru
mira Офлайн


 

Re: Цікаві історії з ЖЖ

Повідомлення mira » 16 травня 2010, 10:06

С просторов инета:

О том, что мой супруг болен на всю голову, свидетельствует уже тот факт, что он женат на мне. У него какое-то невероятное количество бзиков, которые со временем начинают распространяться воздушно-капельным путём на родных, друзей и знакомых.
Одним из таких бзиков является манера давать человеческие имена неодушевлённым предметам. Не всем, конечно, а только наиболее достойным. И он не просто их крестит - он с ними ещё и разговаривает.

Например, у него есть любимая кружка. На кружке нарисован пингвин. Пингвина зовут Пафнутий.
Я как-то поинтересовалась:
- А почему Пафнутий-то?
Муж посмотрел на меня удивлённо и спросил:
- Ну а как?
Я подумала и поняла: действительно, больше никак.
По утрам муж достаёт Пафнутия из кухонного шкафчика и говорит:
- Ну, брат Пафнутий, по кофейку?
Вечерами они с Пафнутием пьют чай, и муж мой жалуется ему на меня:
- Видишь, Пафнутий, с кем приходится коротать век? Цени, брат, одиночество, не заводи пингвиниху.

Ещё на даче у нас проживает болгарка по имени Зинаида. Болгарка - не в смысле уроженка Болгарии, а в смысле инструмент для резки металла.
Сперва муж назвал её Снежана, потому что считал, что у болгарки непременно должно быть болгарское имя. Однако, познакомившись с характером болгарки, он понял, что она Зинаида.
Когда нужно разрезать что-нибудь металлическое, он достаёт её из сарая и говорит:
- Зинаида, а не побезумствовать ли нам?
И они начинают безумствовать. А когда набезумствуются, он её относит в сарай, укладывает на полку и нежно говорит:
- Сладких снов тебе, Зина.

А в квартире у нас живёт шкаф по имени Борис Петрович. Вот так уважительно, по имени-отчеству, да.
Это мы когда только купили квартиру, то первым делом заказали шкаф. И собирал нам этот шкаф сборщик, которого звали Борис Петрович.
Конечно, сей факт бросает тень позора на моего мужа, но на самом деле этому есть объяснение.
Вообще-то, всю остальную мебель в нашем доме (а так же в доме моей мамы, в доме его родителей и в домах многих наших друзей) муж собирал сам. И шкаф бы собрал, как раз плюнуть, но вышло так, что в день доставки он находился в командировке и вернуться должен был только недели через две.
Я категорически отказалась жить две недели посреди немыслимого количества досок и коробок, к тому же мне не терпелось поскорей развесить всю одежду на вешалки, поэтому дожидаться мужа не стала и пригласила магазинного сборщика. И, конечно, сорок раз об этом пожалела.
Сборщик Борис Петрович, собираясь ко мне в гости, принял одеколонную ванну, и этим одеколоном марки "Хвойный лес" (или "Русское поле", или "Юность Максима" - не знаю) провонял весь дом. Я спасалась от амбре Бориса Петровича на балконе.
Работал Борис Петрович сосредоточенно, неторопливо, с чувством, с толком, с расстановкой, с пятью перерывами на чаепитие. Очень удивлялся, почему я не составляю ему компанию за столом. А я просто не могу пить чай, воняющий одеколоном.
Профессионал Борис Петрович, будучи сборщиком от бога, собирал шкаф с 9 часов утра до 11 часов вечера. Мой муж за это время мог бы легко посторить двухэтажный дом и баньку во дворе.
Вещи мои так и остались лежать в коробках, не познав холодка вешалок, потому что все две недели до приезда мужа я проветривала всю квартиру, и шкаф в частности, от аромата Бориса Петровича. Мне даже было стыдно ездить в метро, потому что мне казалось, что от меня на весь вагон таращит этим дешёвым убойным одеколоном.
Когда муж приехал, в квартире уже была вполне пристойная атмосфера. Он радостно подскочил к мебельной обновке, счастливо завопил: "О, шкафчик!" - и замер, распахнув дверцы.
Примерно минуту он приходил в себя от нахлынувшего на него смрада, а потом спросил меня:
- Эммм... Это что?
- Это Борис Петрович, - ответила я.
Вот так наш шкаф получил своё имя, а сборщик Борис Петрович, сам того не ведая, стал его крёстным (нашим кумом, стало быть).
Теперь муж, собираясь на какое-нибудь важное мероприятие, советуется со шкафом, что ему надеть:
- Борис Петрович, как насчёт синей рубашки?
Или просит:
- Не одолжите ли галстук, Борис Петрович?
Или вешает в него костюм и говорит:
- Борис Петрович, храни его, как свою честь.

Ещё у нас есть журнальный столик Степан.
Ну тут всё просто: мы его купили в разобранном виде, а дома выяснилось, что инструкция по сборке написана на английском и китайском языках.
Муж сперва потребовал у меня читать китайский вариант, потом минут десять возмущался, что женился на какой-то безграмотной лохушке, которая даже китайского не знает, а после этого милостиво разрешил читать по-английски.
Лохушка-жена и по-английски, в общем... кхммм... Но ещё что-то как-то.
В инструкции было написано: "step one". Ну, при моём произношении... В общем, так журнальный столик стал Степаном.
Когда я ищу зажигалку или какой-нибудь журнальчик, муж говорит:
- Не знаю, где. Спроси у Степана.

Ещё у нас есть микроволновка Галя. Я так понимаю, это что-то личное, о чём мне знать не надобно.
Потому что когда муж пихает в неё тарелку с едой и нежно говорит: "Согрей, Галя... Сделай это для меня, крошка..." - у меня все вопросы застревают где-то в районе щитовидки.
Отголоски романтического прошлого, видимо.
Ещё у нас на даче есть электроплитка, которая вечно ломается. Муж зовёт её Надюша.
Когда я спросила, почему именно Надюша, он ответил:
- Да была у меня одна... Тоже всё время ломалась.
Когда он утром собирается пожарить на ней яичницу, то всегда спрашивает:
- Ну, Надюша, сегодня-то ты станешь, наконец, моей? Давай, детка, дай шанс моим яйцам.

Ещё у нас есть пепельница Раиса. Муж утверждает, что то, что она Раиса, видно невооружённым глазом.
Когда муж хочет покурить, он говорит:
- Раиса, составь приятную компанию.
А когда его что-то отвлекает, то он кладёт в неё сигарету и говорит:
- Раиса, покарауль.

Эта инфекция носит вирусный характер.
У одних наших друзей есть телевизор Филя (потому что "Philips") и холодильник Анатолий (потому что в нём всегда напихано всякого говна, как в карманах жилетки Вассермана).
Другие лентяйку от телевизора назвали Люсей - в честь соседки, которая тоже, по их словам, лентяйка.
У третьих проживает стиральная машина Любовь Петровна. Когда им эту машину доставили и распаковали, то их старенькая бабушка всплеснула руками и сказала:
- Красивая, как Любовь Петровна Орлова!
И даже у моей мамы есть чайная ложечка по имени Изольда. Я так и не знаю, почему именно Изольда. Когда я попыталась это выяснить, мама посмотрела на меня, как на умалишённую (впрочем, она всегда на меня так смотрит), а муж возмущённо сказал, что более глупого вопроса в жизни не слышал, и что каждому дураку понятно, почему ложечку так зовут.

Собственно, вот.
mira Офлайн


 

Re: Цікаві історії з ЖЖ,журналів, блогів, груп, і.т.і.

Повідомлення mari » 05 червня 2010, 12:17

Жизнь кучерява и прекрасна

Могу назвать себя человеком, влюбленным в жизнь. Я не перестаю удивляться замечательным вещам, которые происходят со мной. “Жизнь кучерява и прекрасна”, - люблю повторять это вне зависимости от обстоятельств. И это настраивает меня на волну позитива.

А.Матиас
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Цікаві історії з ЖЖ,журналів, блогів, груп, і.т.і.

Повідомлення happymami » 03 липня 2010, 12:29

Як і у кожної нормальної людини у мене є свої психологічні пунктики. Одним з таких пунктиків для мене є прибирання постелі у потязі. Оскільки я багато їжджу по країні, а в потязі важко виспатись, зайва година сидіння перед прибуттям на станцію пригодилася б для сну.

Почалося все це років 3 тому. Одного разу, вкрай не виспавшись, я почав обурюватись наглим спробам провідника примусити мене віддати йому постіль і сидіти годину без діла. Тоді ще не знаючи відповідних правил і норм, я апелював до того, що я заплатив за постіль, і маю право нею користуватись до моменту виходу з потяга. Зрештою, пізніше я почав говорити про те, що не зобовязаний її збирати, оскільки в ресторані я не прибираю за собою посуду. Відповідно, і тут заплативши за послугу я не зобовязаний за собою ще й прибирати, ціна постелі має враховувати це.

Але довкола почали на мене гнати добрі українські громадяни, які переконували не випендрюватися і бути таким як всі. Внутрішньо я зрозумів, що щось у всьому цьому є нелогічним. По-перше, це оплата мною постелі не може передбачати обовязку її прибирання. По-друге, а чим власне займаються провідники (причому аж двоє) в потязі, якщо всю постіль за собою прибирають пасажири. Розносять чай, відкривають двері і замітають? Не замало на двох людей? Я вирішив знайти обов'язки провідника і уважно їх вичитати. Натомість повезло ще більше, на сайті Укрзалізниці я знайшов документ під назвою "Про Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом". Розмір цього документа автоматично відіб'є бажання його читати, враховуючи, що більшість людей бачать потяг максимум раз на місяць. Але я проявив впертість і був за це винагороджений пунктом 63, який каже:

Постільні речі у пасажирському вагоні (матрац, подушка, наволочка, ковдра, простирадло та рушник) видаються провідником вагона у разі сплати пасажиром за його власним бажанням у квиткових касах за користування такими речами. Доставка постільних речей на спальне місце пасажира і збирання її за 30 хвилин до прибуття пасажира до місця призначення є обов'язком провідника вагона.

А далі почалось найцікавіше. Озброївшись новим знанням я вирішив просвітлювати інших пасажирів і самих провідників. Їздити ж доводилось частенько, в окремі місяці мінімум 4 рази. Щоразу, коли провідник по-українському від душі тягнув мене за ногу вимагаючи здати постіль, я вставав і слово в слово видавав йому пункт 63 порядку. Але ефекту це давало мало. Дехто нагло казав, що я це придумав. Хтось просто казав, що такого немає. Інші вимагали, що, я їм зразу показав цей документ. Хтось казав, що це стосується СВ. Звісно, я не збирав постіль, але й успіху в боротьбі за права не досяг. З часом я почав друкувати витяги з цього документа відразу вручаючи провіднику.

Минулого року активісти ДемАльянсу з якими я поділився своїм пунктиком вирішили реально поборотись з безсовісними провідниками. Вони організували масові звернення на міністерство транспорту і провели акції на вокзалах. Міністерство билося в груди все виправити. І, хоч не відразу, але деякі зміни відбулись. Вже декілька місяців поспіль я бачу на дверях купе провідників витяг з порядку, де чітко написано про обовязок провідника збирати постіль за 30 хвилин до прибуття і лише з дозволу пасажира. Я бачу це в абсолютно різних потягах у різних напрямах. Однак, ще жодного разу провідники не припинили вимагати здавати постіль у пасажирів. Два тижні назад я став свідком супернаглості. Окрім того, що округла відверто неінтелігентна провідниця разів 4 штурхала мене прагнучи примусити зібрати постіль, у сусідньому купе вона накричала на пасажира за те, що він зібрав постіль у купу, а не склав рівненько. Я розлютився не на жарт! Швидко вставши, я підійшов до неї і голосно на весь потяг запитався: хто зобов'язаний збирати постіль? У відповідь пролунало - "хто?". Тоді я голосно сказав, що це написано у неї на дверях і пішов до дверей тикнувши пальцем в абзац, де чітко виписано її обовязки. Провідниця не розгубилась і сказала: Ну то добре, хто не хоче хай не збирає. Цю сварку було чути на весь вагон. Кожен почув, що провідник зобовязаний збирати постіль, кожен чув, що вона це визнала. Але прямуючи на своє місце я не знайшов жодної, жодної людини, яка б відмовилась складати постіль! Всі акуратно складали постіль, кидаючи кривий погляд у мій бік в якому було написано, що я "дебіл", який не може зібрати постіль!

...Ви ще не зрозуміли про що тут написано? Вся ця історія - це чистий символ нашої реальності. Провідникдепутатсуддя наглий хам, який знає правила, але сприймає пасажирівгромадян за лохів, які їх не знають. Тому він бере і полегшує собі роботунаживається із того, що хтось не знає правил. Пасажиргромадянин - лох, який платить провідникудепутатусудді зарплату своїми видатками, і ще й виконує замість них роботу. Япросвітникдебіл, який вирішив повстати проти цієї практики, пасажиригромадяни перелякались якби не стало гірше і вирішили відріктись від мене... Маленька ситуація в потязі показує хто ми. Сидячи на кухні чи в барі проклинаючи політиків та корупцію, ми ні на секунду не задумуємося, що і є джерелом всього цього елементарно не відстоюючи свої інтереси, права, чи кінець-кінців свої ж гроші.

П.С. Позавчора я знову їхав у потязі. Знову прийшов провідник. Знову вимагав здати постіль. Я знову не здав. Знову я розповів всім, що це його обовязок. І знову всі здали постіль. Зі мною їхали бабуся з внуком. Я спитався її навіщо вона здає постіль, коли це його обовязок. Вона відповіла: - А навіщо прирікатись? Сказав здати, то краще здати. Навіщо прирікатись, хіба не про це думає лох, коли йде "пацанам" за цигарками? Навіщо прирікатись, хіба не це дозволяє безкарно красти мільярдами, після цього розїжджати на джипах, купляти нерухомість, стріляти у барах...

Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
Навчу комп'ютерної графіки. З сертифікатом чи приватно
ЗображенняЗображення
Ми можемо стримати біль, злість, сльози, любов... але стримати сміх - неможливо)))
happymami Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 4945
З нами з: 15 листопада 2009, 08:56
Звідки: З дому)))
Нагороди: 6
Мамуся-творець (1) акула пера (1) за тривале грудне вигодовуванн (2) слінгомама (1) Чемпіон (1)
Дякував (ла): 2500 раз.
Подякували: 5212 раз.
Діти: Хлопчик-дівчинка)))

Re: Цікаві історії з ЖЖ,журналів, блогів, груп, і.т.і.

Повідомлення гра з вогнем » 06 липня 2010, 22:31

Крик души
Три дня назад я выявил двусторонний инфильтративный туберкулез с очагами распада у молодой пациентки. В санитарной книжке стоял штамп о прохождении флюорографии в мае. И конечно же «норма». За два месяца данный процесс не мог развиться до такой степени. Рассматривались два варианта: или грубейшая ошибка врача рентгенолога или подделка книжки. После долгих расспросов я выяснил, что штамп поставили «по знакомству». А теперь самое интересное: работала девушка в детском учреждении в тесном контакте с детьми. А теперь представьте, что с ВАШИМ ребенком ежедневно контактирует человек с открытой формой туберкулеза.
Сейчас я выясняю, кто именно поставил штамп и приложу все усилия, чтобы этот человек прекратил свою деятельность.

Уважаемые коллеги, подумайте о последствиях прежде чем сделать запись в медицинской книжке не видя пациента.

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
гра з вогнем Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 6099
З нами з: 23 листопада 2009, 17:43
Нагороди: 3
Мамуся-творець (1) гостренький язичок (1) за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 3057 раз.
Подякували: 4232 раз.

Re: Цікаві історії з ЖЖ,журналів, блогів, груп, і.т.і.

Повідомлення Naya » 07 липня 2010, 09:45

Мене таке чогось не дивує вже... :(
Знаєте скільки водіїв таких у нас на маршрутках???

А інших....
Я коли вагітна була, боялася кожного чиху в свою сторону, а то брала Долину водичку, і якийсь дядько нагло на мене накашляв...
А через день, на зупинці, сусідка, між іншим, мені показала на нього і повідомила, що в нього відкрита форма....
Думаю, уявляєте, що я відчувала... Хотілам мордяку набити...
Але, тим не менше, після пологів усіма силами впиралася, щоб не робити флюрку...
Хоча таки зробили, причому через мої впирання, мені зробили не флюрку, а рентген, бо то було в суботу і спеціально лікаря викликали. Здорова. Лікарі спокійні і з чистою совістю перед МОЗ. Одна я ревіла до посиніння....
Naya Офлайн


Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 1247
З нами з: 17 листопада 2009, 13:58
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 6
Мамуся-творець (1) випускниця школи материнства (1) Успішне грудне вигодовування (1) за дитя форуму (1) слінгомама (1)
Дякував (ла): 1093 раз.
Подякували: 1240 раз.
Діти: Синочки Жданчик та Мирославчик

Re: Цікаві історії з ЖЖ,журналів, блогів, груп, і.т.і.

Повідомлення гра з вогнем » 11 липня 2010, 17:08

В American Journal of Obstetrics & Gynecology с завидным постоянством появляются статьи, в которых Wax и его команда сравнивают течение и исходы домашних и стационарных родов.

Причем на внушительных цифрах. Если в декабре 2009 метаанализ (PDF, eng) включал 11158 плановых родов дома и 27515 плановых же родов в стационарах, то работа, которая появится в печатной версии журнала в сентябре 2010, была сделана уже на 342056 и 207551 родах соответственно.

Еще раз: сравнивали плановые роды. Причем в Штатах - по информации всё того же доктора Wax'a, дома рожает примерно 1 из 200 женщин, в 3/4 случаев такие роды изначально предполагались как низкорисковые, с одним ребенком на выходе, поскольку на дому оставляют женщин с беременностями, которые протекали "без особенностей".

Сравнивали неонатальную смертность, если кому-то это принципиально.

Вывод диаметрально противоположен для женщин и младенцев. Получается, что дома женщинам рожать лучше: у них меньший процент разрывов, инфекций, кровотечений и прочих осложнений. Им реже требуется эпидуральная аналгезия, эпизиотомия, кесарево и т.п. Что, в общем, вполне объяснимо.

А вот с младенцами полный караул получается. Смертность дома В ДВА РАЗА ВЫШЕ (2.09), чем в роддоме для всех вообще новорожденных и почти В ТРИ РАЗА ВЫШЕ (2.82) - для плодов без врожденных дефектов и аномалий.

Основная причина - проблемы с дыханием и невозможность использования специализированной реаниматологической аппаратуры в домашних условиях. А до больницы в таком случае просто не успевают довезти.

И это роды при нормальной, не патологической беременности одним плодом. В Штатах и нескольких других развитых странах

Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
гра з вогнем Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 6099
З нами з: 23 листопада 2009, 17:43
Нагороди: 3
Мамуся-творець (1) гостренький язичок (1) за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 3057 раз.
Подякували: 4232 раз.

Далі

Повернутись до Книжкова поличка



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

cron