Марійка » 25 лютого 2012, 17:44
Я не люблю друзів чоловіка. Хоч іноді доводиться з ними спілкуватися, то стримую свої справжні емоції. Та мені здається, що в цьому є не тільки моя вина. Коли дзвінок від кращих друзів чи просто знайомих, він ніколи не відмовляє їм. Навіть коли приходить з роботи, як завжди, втомлений в 10 год. вечора. Я вже була вагітною, як була така ситуація. І він мене саму залишив вдома. ми домовилися, що він до 2 ночі повернеться. Він знає, що я не можу спати, коли його немає. Зазвичай чекаю на нього. В 2 його не було і я зателефонувала. Хоч знаю, що він цього не любить. Але думала, може, мій стан щось змінив... Він не брав трубку, то вибивав. А мене це лиш нервувало. А потім написав смс: "Ну шо вже є?" Мене це ще більше розізлило. Ну, він тоді приїхав десь в 3 чи в 3.30. Мене дратує, коли ми домовляємося про одне, а він ніколи так не робить, як сам скаже. Тим більше, що мій чоловік, коли приходить з роботи, настільки змучений, і я це бачу, що не має сили хоча б щось елементарне зробити. А "гуляти" до 3.30 ночі має і силу, і бажання. Схожого чогось трохи було від дня нашого весілля (ну, не так, щоб постійно чи дуже часто), і така різниця в ставленні до мене і друзів дратує. Тому іноді я їх просто ненавиджу, хоч і розумію, що це неправильно і не по-християнськи.