Я пам"ятаю свою подію, яка асоціюється тепер з деяким соромом за вчинений вчинок. Колись в мої 13,5 років, хлопець вперше признався мені в любові. Це було на пляжі на морі в компанії друзів з моря, він дав мені записку і дивився. А я записку прочитала і...порвала. АААААААААААААААААААААААААААААААААААААА. А потім було хлопця шкода. Ми правда не посварились, він потім мене і на день народження просив, а я не ходила і ще на морі через років 2 зустрілись. Всі казали- він тебе так любить, але його не любила я.
Так тепер шкода записки!!! :shock: навіть не знаю чому порвала. Чи то я така була горда, чи то ніби я так думала що так має бути, чи то я так пристрасті розводила, зробила це різко і порозсипала її кусочки по піску. Заради хлопця.
Між іншим більше ніколи з того часу не приймаю різких рішень щодо записок!!!