Тернопіль - наш дім. Клуб шанувальників міста і його жителів

**Vika** » 28 лютого 2011, 02:04

шкода що не можу зараз подиитися .Малий спить :) Ксана дужедякую завтра обовязково перегляну :roses:

Ще раз дякую.Було справді дуже цікаво .Багато фотографій , яких раніше не доводилося бачити . А останнє відео взагалі супер . Я не все впізнала в старому Трнополі :)

happymami » 16 березня 2011, 11:01

Таємниці тернопільських храмів
Три храми нашого міста належать до найстаріших і є пам’ятками архітектури. Свого часу вони були відбудовані або реставровані. Решта — споруджені вже за часів незалежності України. Про кілька храмів, які є особливо оригінальними на вигляд, розповідає автор даної статті.

| +: Секрети Надставної церкви

Зовні церква Чесного Хреста, або по-народному Надставна, схожа на маленьку фортецю чи замок. Ця одна з найстаріших церков, збудована у 1540 р., мала стратегічне значення. Під час турецько-татарських нападів найбільший опір городяни чинили саме на львівських воротах міста, де стояла церква, розповів нам отець церкви Чесного Хреста Дмитро Лисак. Тому це мала бути надзвичайно міцна споруда, фактично оборонний форпост.
— Тут раніше дзвонили в дзвони, палили смолоскипи, розводили багаття, які було видно аж на Голубіцьких Товтрах, — каже він. — А вони мали зв’язок із Залізцями, Підкаменем та Почаєвом. По суті, дзвіниця слугувала тоді “радіостанцією”.
Надставна церква зазнала чимало руйнувань. Після одного з них її відбудував князь Острозький у 1629 р.
Під час Другої світової церкву спалили німці. А згодом, коли після війни її відбудували, тут зробили склади.
— А ще за Союзу в ній планували зробити зал моди, музей мистецтва. А потім взагалі хотіли на її місці збудувати готель “Москва”, — каже отець Дмитро. — Проте найвище начальство, оглянувши територію, сказало, що тут недостатньо місця, тому вирішили готель побудувати на іншому березі Ставу. Але я думаю, що Божий промисел відвернув їхню руку.
У 1989 р., коли о. Дмитро прийшов працювати до церкви, вона була у жахливому стані — вікна вибиті, без престолу, понівечений іконостас. Довелося починати відновлення храму майже з нуля.
До речі, всі хрести отець Дмитро зробив сам, використовуючи власний ковальський досвід. Цьому ремеслу його навчив батько.
— А потім за фотографіями ми почали відновлювати усе всередині, — розповідає настоятель. — Спочатку зробили іконостас, з якого були викрадені майже всі ікони. До речі, три ікони з нашого храму — “Спаситель”, “Хрещення Іордані” та “Воздвиження чесного хреста”, на честь якої названо нашу церкву, — зберігаються в Тернопільському краєзнавчому музеї.
А ось найбільшими загадками Надставної церкви є підземний хід до замку і давній ролет над вівтарем.
— Туди ставили ікону Чудотворної Божої Матері, яку ще називали “Тернопільська плачуча”, — каже настоятель. — Проте її і досі не вдалося знайти.
Отець Дмитро переконаний, що у майбутньому Надставна церква ще здивує тернополян своїми секретами.

Модерн серед багатоповерхівок
У церкві, що на Володимира Великого, чимало тернополян зауважують насамперед її оригінальну архітектуру. За стилем новобудова модерна. Проте архітектор храму Сергій Гора більше погоджується на формулювання строгий модерн, бо споруда зовнішньо дуже стримана.
— Якихось особливих вимог щодо храму переді мною ніхто не ставив, — пригадує пан Сергій. — Я вважаю, що архітектор має відштовхуватися не від канонів стилю, а від інтуїції. Головне в храмі — не висота, кількість хрестів чи золота, а те, наскільки відтворено дух святого, на честь якого зводиться церква, і філософія монахів-францисканців.
Дух вчення святого Франциска передано простими лініями, формами, відкритими арками, а не воротами. Франциск, як зрозумів його С.Гора, був дуже невимогливий у побуті. Тому церква не має зайвого ліпного декору. Своєрідна дорога до Хреста — це смуги знизу догори на стінах. Церква одноглава, бо названа на честь одного апостола — Петра. Греко-католицька традиція виражена однією центральною банею.
Сергій Гора розповідає, що до створення проекту він певний час жив з монахами — постив, молився, звикав до їхнього побуту. А все для того, аби створити храм, у якому францисканці почуватимуться як удома. До речі, щоб не перейняти чужих ідей, він навіть не дивився фотографій інших францисканських церков.
На втілення ідеї в картоні пішло майже два місяці. Коли ж він приніс макет, то перше, що сказав парох церкви: “Це наш храм!”. Це було для архітектора найвищою оцінкою.
— Специфіка церков, де відправляють монахи, в тому, що вони орієнтовані на внутрішню зосередженість людини, — розповідає С.Гора. — Прийшовши в храм, ви маєте зосередитися на своїх думках і молитві, а не роззиратися по сторонах. Це досягається за допомогою світла. Вікна тут вузькі, заховані в нішах, тому світло не засліплює очі. А от верх церкви, навпаки, — дуже світлий.
Храм є частиною цілісного церковного комплексу. Арка відокремлює церкву від мирської суєти, доріг і базару. Дзвіниця звідусіль вказує дорогу до храму. А каплиці відображають хресну дорогу Ісуса Христа. Згодом позаду церкви буде збудовано півколом монастир, який завершить архітектурний ансамбль храму.

Римо-католицький — найвищий
До війни в Тернополі було кілька костелів, які вважали перлинами архітектури не тільки в Україні, а й у Європі. На жаль, вони були зруйновані. Сьогодні ж у нашому місті на розі вул. Коновальця та просп. Бандери завершується будівництво поки що єдиного римо-католицького храму Божого Милосердя Діви Марії Неустанної Помочі. Здається, що це найвища культова споруда нашого міста.
– Насправді це не так, — розповідає його архітектор Ігор Чулій. — Найвищим є духовний центр, що на бульв. Данила Галицького.
За задумом, висота римо-католицького храму мала бути 42 м до основи хреста. Однак процес будівництва вніс свої корективи — костел став вищим приблизно на 2 м. А хрест додасть йому ще близько 4 м.
Костел, пояснює архітектор, видається найвищим завдяки витягнутим формам, які характерні для католицьких культових споруд.
– Я проектував усе так, щоб люди одразу розуміли, що це римо-католицький храм, — говорить І.Чулій. — У нього я заклав традиційні системи планування церкви, однак в архітектурному трактуванні це, звичайно, сучасна будівля.
Ідею такого храму римо-католицька громада Тернополя виношувала тривалий час. Три роки пішло лише на те, щоб знайти земельну ділянку, аби церква, споруджена на ній, могла б вписатися в архітектурне оточення міста.
Ігор Чулій також зазначив, що, проектуючи цей храм, він намагався відновити духовне сприйняття римо-католицизму, громада якого колись була в нашому місті дуже чисельною.

Позолочені лише хрести
Неодноразово люди, розглядаючи Катедральний Собор Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, що на вул. Коновальця, зауважували на куполах діри. Звісно, насправді їх там немає. Як пояснив інженер технагляду з будівництва Григорій Ісак, такий ефект створює нітрид натрію, яким покриті куполи храму. Коли на куполи потрапляє сонячне проміння, починається гра світла, яка дивує і причаровує людей. Проте цей храм має особливі хрести.
— Майстри покривали їх сусальним золотом, за стародавньою технологією, — каже пан Григорій.— Тоненькі золоті пластинки розміром 3х8 см клали на спеціально підготовлену поверхню та натирали за допомогою оправлених у дерево... кісток хижаків. І поверхня хреста ставала гладенькою.
Будівництво цієї культової споруди, розрахованої на 600 прихожан, триває вже понад 10 років. Пан Григорій припускає, що раніше на місці собору була польська цегельня. Закладаючи фундамент під храм, будівельники не раз знаходили уламки давньої цегли і навіть натрапили на підземні канали для витяжки.
Розписуватиме собор майстер Василь Молоток, який навчається іконопису в Сергієвому-Посаді (Московська обл.). Цікаво, що штукатурка, на яку накладатимуть фарби, не міститиме жодного грама цементу — суміш для зовнішнього покриття має відповідати старовинній “рецептурі”. Тому й вапно для неї промивають протягом двох місяців кілька десятків разів, щоб вимити з нього солі, які роз’їдають фарбу. Завдяки цьому з часом розпис не втрачає яскравість та насиченість кольорів.

Драма головної тернопільської церкви
Церква Успення Пресвятої Богородиці, що на вулиці Князя Острозького, має драматичну долю. На початку минулого століття вона була головним храмом міста, у 1962 році її підірвали, а в 90-х — відновили на колишньому місці. Щоправда, точніше буде сказати — звели нову, максимально зберігаючи архітектурний образ попередниці.
Омелян Остап’юк, який очолив Церковний комітет, створений у Тернополі на початку незалежності України, разом з однодумцями загорівся ідеєю відбудови цього храму. Проект доручили архітектору Михайлові Кичку, який уже мав досвід подібного проектування.
Як корінний тернополянин, пан Кичко підійшов до справи ґрунтовно: відшукував архівні матеріали, старі фото, листівки, навіть вислуховував людей, які пам’ятали стару церкву. Утім результат був невтішним — креслень церкви таки не знайшли, а люди, пам’ятаючи загальний вигляд храму, не могли згадати архітектурних тонкощів — якими були колони, куполи, архітектурні деталі і т. ін.
— І тоді я запропонував проект нової церкви на старому фундаменті, — згадує пан Михайло. — Коли обговорювали ескізи, дехто з моїх опонентів пропонував відродити храм у його первинному вигляді — маленьку церкву із входом з боку школи №13. Тобто таку, яка була до реконструкції 1925 року. Інші прагнули відбудувати храм таким, яким він був до руйнації.
Проте ідея пана Михайла та його колеги, інженера-конструктора Юзефа Зімельса сподобалася тернополянам більше. Новий храм значно вищий за старий, інакше він губився б поруч із житловим будинком, що стоїть позаду, та школою. Проте архітектор намагався зберегти архітектурні деталі, притаманні зруйнованій церкві, — арочні та напівокруглі вікна, ніші, кількість куполів, декоративні деталі. Однак через те, що “рогатка” нині стала важливою транспортною розв’язкою і дорогу біля неї розширили, довелося відмовитися від величних сходів, які вели до старого храму. Інакше вони сягали б середини вулиці Острозького. З тієї ж причини трохи “відсунули” дзвіницю, бо вона мала б опинитися на тротуарі. А будівлі монастиря, що поряд зі школою, на тому місці взагалі не було.
— Звичайно, нині цей храм втратив статус головного духовного осередку міста, — розповідає Михайло Кичко. — Але мені не соромно казати, що я вклав у неї свої вміння. На душі теплішає, коли люди кажуть, що моя церква дуже схожа на колишню. Однак мій проект втілився десь відсотків на 80. І це трохи гнітить. Не всі деталі використані в інтер’єрі. Деякі елементи зовнішнього оздоблення, наприклад два ліхтарі, так і залишилися на папері. Один з хрестів повернутий не в той бік. Зовнішня штукатурка вже де-не-де понищилася, зблідла фарба на стінах. Та й тимчасовий іконостас, який я власноруч вирізав із ДВП до першої урочистої відправи, стоїть ось уже 10 років... Гадаю, так не мало б бути. Хоча для храму зовнішня краса, як на мене, не особливо важлива. Церква живе, в ній завжди людно. І це тішить, — підсумував архітектор.

Важливо не перетворити місто на суцільний монастир.
Данило Чепіль, заступник начальника управління архітектури та містобудування:
— Поява храмів є хорошою противагою тій сірості, яка характерна для архітектури нашого міста. Культові споруди, як витвори мистецтва, прикрашають місто, роблять його барвистішим, оригінальнішим. Крім того, завдяки храмам, можна сказати, місто перестає бути зеківським табором або зоною. Однак сьогодні в управлінні архітектури вистачає проблем зі спорудженням церков. Зараз важливо не перетворити місто на суцільний монастир. Поруч із храмами часто з’являються невеликі господарські будівлі, на взірець канцелярій. Проте вони можуть займати 5-6 гектарів. Такі “монастирські комплекси” є недопустимі на території міста. Нормативних документів, які регулюють кількість храмів у місті, наразі не існує. Однак, аби не перетворити Тернопіль на суцільний храмобудівний майданчик, сесія міської ради прийняла рішення тимчасово припинити виділяти місця під храми, доки не будуть завершені розпочаті об’єкти.
Ольга ПОПОВА. 2009
http://www.irp.te.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=359:2009-11-05-20-09-15&catid=87:2009-10-29-10-04-09

**Vika** » 16 березня 2011, 18:03

Хепімамі за тернопіль 80-их велиииииике дякую :roses: З задоволенням переглядала .така ностальгія прошмигнула :)

Lesya » 19 березня 2011, 12:23

Ми можемо гордитися нашим містом. :clapping2: :clapping2: :clapping2: В Рейтингу розвитку 45 найбільших міст України (де населення більше 116 тис. чол.) ми посіли 4 місце!!! :гуд: :гуд: :гуд:
оцінка проводилась по 25 показниках. В нас найкращі:
-народжуваність
-низький рівень смертновті
-чудова екологія
-низький рівень злочинності
-значні видатки міського бюджету на освіту
-і на розвиток фізкультури і спорту
Це ті показники по яких Тернопіль набрав більше 40 балів з максимальних 45.
:beer:

happymami » 19 березня 2011, 12:48

Lesya а є якийсь лінк на першоджерело? ну тобто звідки така інфа? Цікаво цікаво

Lesya » 19 березня 2011, 14:18

http://gazeta.comments.ua/?spec=1300436385

але тут, на жаль немає тої великої таблички.

happymami » 23 березня 2011, 19:56

Дивіться, що я знайшла серед всякого хламу в себе на компі. То не моя фотографія, але чия - вже й не знаю. Це архітектурна композиція "Випадкова зустріч", якою вона виглядала при встановленні, до того, як праву тьотю викрали :cry: