Десь 5 років назад, коли ми вже з сім"єю трохи освоїлись тут на Новому світі і я зранку в 8-00 вкінці жовтня їхала на роботу і спізнювалась, а на зупинці,як завжди не було маршрутки!.. На Новому світі-це не рідкість, а закономірність. І от повернувши голову на дорогу, я побачила дивну картину. В мене аж волосся стало дибки. По дорозі ішов малесенький рижий котик(десь 3 місячний).І тихо храпучи-нявкаючи,бо певно сили більше не мав. Всі лапи у нього були в крові. А от одне очко трохи так собі вивалювалось з орбіти очниці
.Він підійшов біля мене. Під"їхала довгоочікувана маршрутка....Я поїхала...Вся в сльозах, і в губній помаді,просто як в пісні, я злізла за маршрутки і пішла на роботу. Повитирала сльози і почала вести прийом. Прцювати було неможливо!!!Сльози просто застилали мені очі. Ну хто ж таке міг зробити-думала я .Я завжди любила тварин і навіть хотіла бути ветеринаром,та тільки в Нас в Тернополі не має такого навчального закладу. Вже навчаючись в медінституті,я зрозуміла,що певно таки краще лікувати людей. Бо чомусь робити операції на тваринах я не могла на топанатомії. А свою першу 2 по фізіології, яку я дуже довго перездавала, я отримала за те,що відмовилась живого щура розрізати вивчаючи дію чогось там,вже не пам"ятаю чого. На перездачі мій одногрупник в мене за спиною,цокнув його по голові, і тоді щось там розділяв. Знав,що я знов не зроблю... Я чула.що є такі діти-садісти,що обрізають котам хвости і різні погані речі їм роблять. Але таке....
Словом я набрала телефон додому. А кіт у нас вже є. Сірий красень 5 кг. "обрізаний "і з українським поважним прізвиськом-Пан Коцький. Ми його часто віддавали мамі,як десь їхали. А нас деколи і по місяцях не буває. То він вже там за разом 10 ,прижився і моя мама вже його не віддала.
Думаю,мама буде переживати. Позвонила чоловікові. Збудила його і він ще сонний півгодини не розумів чому я плачу на роботі??? і що я хочу. Я сльозно його просила піти і подивитись,що з тим котом сталось і щось робити. Просила взяти рукавиці-думаю,може кота собаки скажені покусали. Доктор.... :D
Чоловік кота найшов приблизно в тому місці,що я і казала. Бо сил він вже ходити не мав.Він поклав йогов пакет і пішов до ветеринара. А весь час,поки він його ніс,кіт вилазив із своєю кривавою мордочкою. Думаю,люди були в шоці. Ветеринар подивився,подумав що то чоловік його збив машиною. А машини в нас немає.!Око викинув і зашив,поколов всі прививки. Сказав,що машина його переїхала і так притиснула голову.Переломів не мав. Заплатили гроші....(Думаю,а що робити тим,які їх не мають)....А кота..чоловік..взяв з собою,бо йому ще треба було колоти 10 днів уколи.
Я прийшла додому і кажу:Ну,що усипили котика. Де ж то я думала,що такого кота можна ще до тями привести. Він каже-АГА. Захожу в ванну, а він його помив,кіт від наркозу відійшов і почав рейвахи робити по хаті. Ми йому робили уколи. Він був такий ласкавий і радісний,без престанку бігав,муркав,ласкався.Пісяв в вазони. ..Вуличний кіт.Мала моя дуже його любила... Деякі Дорослі які до нас приходили,трохи не дуже розуміли нас.Найшли на свою голову кота Без ока. :oops: Бачте,завжди все красивим має бути. Ну і що..що без... А от діти,ніколи не сміялись. Навпаки-сприймали його звичайно.
В нас на 9 поверсі йому було важко.Двір весь в собаках і машинах.Ми дового думали в які руки віддати. Ніхто не хотів брати.Зняли шви і я завезла його своїй хресній.Вона живе на 4 поверсі. Рижик любив. В неї був паралізований чоловік,який ніколи не любив раніше котів- то він йому муркав,грів. Все їв. Гуляв надворі і приходив назад. Весь під"їзд його любив. Єдине що на той 1 бік ,де немає ока він таки тою стороною не бачив і поганий нюх після травми мав. Прожив ще 4 роки. Коли ми його відвідували,біг зразу.А 1 рік назад десь пропав на вулиці....Шкода. Але прожив своє щасливе котяче життя сповнене любові. Бо тваринам,як і людям треба любов і везіння в житті.
...Думаю колись ми з ним зустрінемось. І з ним і з моєю першою кішкою Ладою,яка прожила в мене 16,5 років і померла вже від глибокої старості коли малій був 1 рік.
:kissed: Робіть добрі вчинки,друзі. І вам також,буде не соромно колись признатись ,що ви допомогли найменшому брату нашому.
