Моральна підтримка

[Радмила]

О! Знайома пісня. Колись і я так співала. А тепер мудріша стала.
Майже вірш вийшов.
І що як він на роботі. А ти не на роботі? Тільки в тебе робота цілодобова. Бо ще і вночі треба встати. І у вихідні, навари-подай-погуляй. Зміна діяльності , це дуже корисно. Особливо для дітей, коли вони бачать тата. Я колись так берегла чоловіка, що дитина взагалі не мала поняття, що таке гуляти з татом. Доки одного чудового дня, тато не лишився з малою на дворі, доки мама пішла наварити макарон. Такий крик стояв "я з татом не піду на качелю. Не хочу тата." А соромно було йому як перед сусідами. То прозріли обоє. І тато почав гуляти і мама стала відправляти дитину до батька.
А щоб непровокувати, треба вміло воркувати. "Я така замучена, а мацьпо так за тобою скучило, а я така щаслива як ви у двох граєтесь, а це так по-чоловічому" і.т.д :-| Головне не наїжати, а зробити так, щоб він сам захотів. А далі, щоб війшло в звичку, тоді простіше буде.
Особисто в мне Х-фактор, то святе. Всьо, хоч там що а я закриваюсь на кухні, і дивлюсь. Вот.

[Melisa]

Так, але більшість із нас живуть з батьками, тому в нас вільного часу трохи більше. Все ж таки. Навіть якшо і не вийде з батьками Ніку лишити, то візьму її з собою. Святику веселіше. Ну і шо, шо хата мала. Нам багато не тре місця, зате дітиська собі пограються БЕЗ НАКРУЧУВАНЬ МАМИ ПРО ТО,ЩО ВОНИ МОЖУТЬ ВДАРИТИСЬ ОБ ШОСЬ ЧИ ПОБИТИСЬ, А ми (мами, що прийуть на поміч) зробим все, шо треба.

[mala-karta]

І при цьому важливо, це твоє законе право. Ніяких докорів сумління, там посуд не митий чи лахи непрасовані. Це як в рекламі і "нехай весь світ почекає"...

ну я не знаю, якось перед чоловіком незручно - нехочу провокувати в нього негативні емоцій, адже він на роботі теж може натомитися (інтелектуальна праця, з людьми працює), а тут на нього ще й дитьо повісити...

Ліза, я знаю де працює твій чоловік.
Якщо за ці роки нічого не змінилося, то повір, не настільки сильно він змучується.

[happymami]

І при цьому важливо, це твоє законе право. Ніяких докорів сумління, там посуд не митий чи лахи непрасовані. Це як в рекламі і "нехай весь світ почекає"...

ну я не знаю, якось перед чоловіком незручно - нехочу провокувати в нього негативні емоцій, адже він на роботі теж може натомитися (інтелектуальна праця, з людьми працює), а тут на нього ще й дитьо повісити...

Лізунююю, ну ти слухай і ангеля. Ти всьо на себе береш. Але чоловік теж має долучатися до вашого зі Святусиком життя навіть будучи змученим. Інтелектальна праця виснажує, так, але не на стільки, як догляд за дитиною. Принаймні мене. Ти би бачила Мешканки чоловіка, який, прийшовши з роботи (де цілий день і з людьми та ше й ногами бігає по всьому місту) ще годину дітей на санях викатує так, як коник ;-) , та ше й сусідських дітей вигулює заодно. Втомлений, але щасливий. Тому і ти мусиш, як мудра жінка, свого чоловіченька лагідно підштовхувати до занять, котрі йому приноситимуть радість, навіть якшо він змучений. Бо шо може більше піднімати настрій, як гра з дитятком? Коли ти бачиш, шо воно тебе вже розуміє, реагує, шось нове показує/розказує. Лізочко, не бери всьо на свої тендітні плечі. То добре, що ти чоловіка жалієш, але таким чином ти ростиш в ньому егоїста в монополіста а сама грузнеш у своїх внутрішніх переживаннях та нервах. Котасику, вчися абстрагуватися від твого, як ти кажеш гармидеру ;-) . Так, воно заважає, але інколи він просто мусить бути, бо ти мусиш мати час на відпочинок. І не тримай все в собі, бо згориш. Навпаки, чим більше говориш про свій біль, ділишся ним з нами, чоловіком, тим менше він стає лише твоїм ;-) і тобі легше його нести. любимо тебе. Поможемо бодай розмовами, якшо не чимось більшим, як писала Неля. Ми всьо можемо. Разом ми сила :kiss girl:

[happymami]

Так, але більшість із нас живуть з батьками, тому в нас вільного часу трохи більше. Все ж таки. Навіть якшо і не вийде з батьками Ніку лишити, то візьму її з собою. Святику веселіше. Ну і шо, шо хата мала. Нам багато не тре місця, зате дітиська собі пограються БЕЗ НАКРУЧУВАНЬ МАМИ ПРО ТО,ЩО ВОНИ МОЖУТЬ ВДАРИТИСЬ ОБ ШОСЬ ЧИ ПОБИТИСЬ, А ми (мами, що прийуть на поміч) зробим все, шо треба.

Лізо, а нас таких багато. Такшо - розпишем графік приходу до тебе в гості і не відмажешся ;-) :P

[Oksana]

Лізуньчик, ти молодець!!! Ти дуже хороша мама і дружина!!! Але...тре і собі вихідний робити, бо інакше тебе надовго не вистачить. Та й татові тре побільше часу проводити з синочком!!! Лізунь, ти тільки скажи, ми правда і вдома допоможемо, і розвеселимо. І не забувай, що в компанії все веселіше робиться, і домашня робота перетвориться приємне проведення часу :) Ми любимо тебе, Лізунь!!!!!!

[мешканка]

ну і ще я мушу від себе пару слів додати: Ліз, дуже шкода, що тебе спіткала така важка полоса в житті і що зпрпз тобі здається світ немилим, але, можливо я буду трохи різкішою, проте що б ми тут не говорили і як би не старались тобі допомогти-це не дасть ніякого ефекту поки ти САМА не зрозумієш що треба щось міняти і треба щось робити-бо далі так тягнутись не може.... поки ти САМА не візьмеш себе в руки і не вирішиш на які зміни треба йти в твоєму буденному житті, щоб зарадити такій ситуації! Можливо, в мене тут тапками кидати почнуть, але твоя всеціла посвята дитині ніколи не буде ніким оцінена! і те, що ти боїшся його на когось залишити щоб мати хвильку для себе (а це тобі життєво необхідно, бо, перш ніж мама-ти є жива людина і толку з тої мами, яка світа білого не бачить.) Твоя дитина ніколи тобі не подякує за те, що ти їй приділяла 100% твого часу і, при цьому, відрікалась всеціло від себе. Йому потрібна усміхнена і життєрадісна мама і не в кількості вимірюється час, який ти віддаєш дитині, а в його якості! Повір мені. якщо твоя дитина буде проводити годинку на день з кимось іншим, а ти, в цей час, зможеш приділити час собі -воно тобі окупиться сторицею. Але, важливо, щоб ти сама це зрозуміла і не жаліла себе ( бо від цього тільки гірше) а брала цю ситуацію в руки і пробувала щось змінити.

[Naya]

Лізонька, поки я ото збиралася написати тобі, тобі наші дівчата вже стільки настрочили, що тільки від цієї уваги та підтримки твоя зима має вже топитися.
Поки я добралася, щоб сісти щось писати, то мудра тьотка Радмила вже все написала.
Але хочу от що тобі сказати.
Я більше аніж впевнена, що в кожної з нас був схожий період. Ну в мене то точно, він періодично буває. Але лиш ти сміливо про це написала. І те, що ти почала про це говорити, виговорилася, вже є кроком до полегшення стану.
Ну що поробиш - гормони грають в більярд. Замучилася. Все в купу. А ще тримаєш все в собі. Вариш, вариш....а воно накипає...
Бери чоловіка за жбари(але ласкаво й ніжно, як Радмила каже), й кудись гайніть. Навіть втрьох з малим, якщо нема з ким лишити. Хоть на два-три дні, просто щоб змінити середовище. Поясни чоловіку, що для тебе це мега-важливо. Я думаю, що така чудова жінка не могла вийти за нерозумного чоловіка, а тому він має все зрозуміти. Але чоловіки то такі створіння..мммм, їм тре дати конкретні інструкції, прямо сказати, а не чекати з кислою міною, що вони щось здогадаються.
Знаєш, правда життя - коли ми зібралися з дівчатами в сауну, один з чоловіків сказав: йди йди, може будеш менше гавкати :zybu: :zybu: :zybu:
Гірка правда. Я от іноді ловлю себе на тому, що надто роздратована. І збираю всі сили, щоб не зробити бурі вдома, бо ж потім жалітиму. В суботу взагалі був приступ. Ярості. Добре що чоловіка не було. Хоча приступ саме через це був. Отак все закручено. Нічо...Жива.
Й ти виживеш. Виживеш, ніде тобі не дітися.

[Ira]

Ой, Liza, як я тебе розумію!!! Я теж живу в однокімнатній квартирі (з ваннотуалетом, чи краще сказати душотуалетом, бо в нас стоїть гідробокс, а не ванна ), з мацюпусінькою кухонькою. Чоловік постійно на роботі, приходить додому в найкращому випадку пів восьмої вечора, а в суботу ще працює до обіду. Живемо окремо від батьків, тож теж постійно з малою сама. Та ще і в аспірантурі, тож мушу періодично, коли Лєра спить щось трохи робити по дисертації. А інколи така апатія, таке роздратування находить, що то жах. Чоловік може посидіти з малою тільки в неділю або інколи в суботу після обіду (в основному в суботі відсипається, коли приходить з роботи). А та одна неділя лишається, щоб кудись піти, але вже навіть якось і не хочеться кудись ходити!!!
Якщо мене вже дуже все достає, то їду на день-два до батьків, добре, що вони хоч а Тернополі живуть.
А в тебе батьки далеко живуть?

[Natalinda]

Лізок, я тут теж довго до компа добиралася...
Не знаю достименно твоєї ситуації, так лиш по тому що читала в інших темах, але не буду тут розпитувати, просто напишу тобі про себе.

В мене донедавна був пунктик що моя дитина і моя свекруха - то мають бути різні світи, які не повнинні перетинатися, а якщо перетинатимуться - то вкрай рідко і лише під моїм пильним наглядом. Чого так пояснити не можливо логічно, просто шось мені таке прийшло в голову з післяродовими гормонами. Але після кількох не надто оптимістичних смуг життя коли сама себе бачити не хочеш через те що ти кака, я пригадала одну притчу, суть якої така ж як у історії яку привела Радмила і подумала: "Ну йоли-пали, та шо ж то я віддихнути не маю права, як вона свого сина виховала так що я аж заміж за нього вийшла, то шо вона з дитиною ради не дасть собі, чи шось погане зробить???" Нехай раз в місяць, нехай всього лиш один день, і то вже легше. А дитині дійсьно набагато більше портібна спокійна і усміхнена мама, а мамі для відновлення треба мати хоч трошкии часу для себе. Навіть прибрати в хаті в якій нема дитини - іноді таке полегшення. Санчата маєте? От хай татко возить. Я нашого татка вчора в 10 вечора відрядила катати дитину, розказувала із захопленням як то дтина тішиться на санках, як спить потім добре і їсть і вообше. Поки вони каталися я собі на небо заглядала і такий спокій на душі...

Коротше думай, роби висновки, свисти про допомогу ;-)