мешканка » 01 квітня 2010, 15:55
а завжди ловлю себе на думці, що люди більше схильні жаліти себе.. а значно важче побачити, наскільки багато ми всякого маємо, до чого вже звикли і думаємо, що так воно і має бути... Одна моя подруга запитала мене, чи дякую я Богові за звичайні речі, які навіть не помічаю...? За те що бачу, чую, рухаюсь... за природу навколо себе...за вміння відчувати любов, радість, чи сум...
Позавчора гуляла біля інтернату для дітей із ДЦП. Якраз був вечір, деякі діти бавились собі в м"яча, інші просто прогулювались. А одна дівчинка стояла на сходах, через хворобу вона не могла спуститись сама зі сходів. Тут під"їхала машина і з неї вийшов гарно одягнений чоловік, він підбіг до дівчинки і схопив її на руки а вона сміялася і обіймала його за шию...Напевне, то був її батько. Він забрав її в машину і вони поїхали додому. Усміхнене щасливе обличчя тої дівчинки залишиться надовго в моїй пам"яті... Яке щастя розуміти, що в цьому жорстокому світі є ще багато місця для любові.... Таки любов врятує світ!