pan_kotskyy написав:Викидати речі - це прекрасно, звичайно. Але подивіться на це з іншого боку. До чого це підштовхує? До споживання, тобто одне викинув, незабаром щось друге таки купиш.
Я теж про це думала, коли читала про викидання, що це може стати пасткою для шопоголіків - звільнищ місце в шафі і відразу захочеться обновок. Але цьому можна зарадити. По-перше, ніхто не каже викидати те, що тобі справді потрібно або може знадобитись. Але є багато речей, які лежать роками, нікому не потрібні, ніхто ними не користується, але все одно шкода викинути. Особливо це часто стосується одягу.
Наведу свій приклад. Років 7-8 назад, коли я пішла працювати на роботу в офіс, моя мама як раз незадовго до того розрахувалась з роботи і нав"язала мені декілька своїх робочих-ділових костюмів, піджаків, блузок. Розмір у нас був майже однаковий, стиль у моєї мами був не можу сказати, що якийсь бабський, а досить таки нічого, ну і я так би мовити прийняла то все, думаючи, що мені може пригодиться. Бо мама наполягала, що вона вже немає куди в тому ходити, а мені знадобиться. Але що... Чужі речі завжди чужі. Все одно не мій стиль, все одно воно було не моє і я його таки не носила. Кілька разів може одягла зо два якихось піджаки, і то, тільки через те, що вони висять і я їх не ношу. Але так я більше й не носила того. Пропонувала мамі забрати назад, вона не хотіла. А такі речі не лише місце в шафі займають, вони якось морально тяготять, навіюють відчуття вини, що от тобі дали, ти взяв, а не носиш тепер. Те ж саме з невдалими покупками, коли шкода викинути, бо ж гроші витрачені і думаєш, що ну от колись ще вдягну, а воно так і висить в шафі роками і морально давить. І от я жила з тими маминими костюмами кілька років, більше того, переїздила кілька разів з ними по найманих квартирах і возила їх за собою, як частину свого гардеробу, хоча реально їх ніколи не носила. І от десь відносно нещодавно, може рік тому, я таки їх позбулась. Віддала свекрусі, а вона в селі пороздавала по сусідах, чим дуже ощасливила людей, бо комусь підійшло і хтось це тепер реально носить! І мені настільки легше стало після того, ніби позбулась якогось страшного тягара.
І ще та КонМарі як раз влучно пише про те, що не можна спихати свої речі комусь, якщо хтось їх не хоче, а ти нав"язуєш, бо тобі шкода викинути, і ти просто хочеш, щоб хтось це забрав. Інша справа, коли хтось хоче і щасливий це взяти, але не треба нав"язувати. А це дуже часто трапляється, від батьків і бабусів нам так часто впарювали і одяг, і посуд, і багато іншого. І все так впихалося завжди, що не годен не взяти, а потім рука не піднімається його викинути. А так не можна робити.
Тому я не за те, щоб тупо все повикидати і сидіти в пустій хаті, але ретельно переглянувши свої пожитки, думаю, що кожен зможе знайти в себе таке, що реально непотрібне. Ну ще я розумію, коли речі тематично поскладані, підписані і винесені десь в підвал чи на горище на довготривале зберігання, бо може колись знадобиться. Але такі речі точно не повинні знаходитись в жилому приміщенні, в кімнатах, я собі так думаю. І все одно, навіть ті речі, що десь відкладені "на колись" треба час від часу переглядати. Знову ж таки, наведу приклад зі своєї сім"ї, коли моя мама тримала наш з сестрою дитячий матрасик аж до тепер, але ніколи на нього не заглядала. Коли я була вперше вагітна, мама сказала мені, що матрасик можете не купувати, бо в нас є. Ну добре, подумала я. Вже ближче до сроку я попросила маму показати той матрасик. Оце було видовище
Старий ватний матрас, збитий комками, в коричневих і жовтих плямах... Мама сама жахнулась, бо коли ховала його 20 років назад, пам"ятала його зовсім іншим
То з нещодавнього власного досвіду. Кілька кульків поіхало в Карітас (чесно кажучи, трохи незручно было везти туди хоч і цілий, але конкретно морально застарілий одяг, але жіночка, що його приймала, так втішилась!),щось пороздавала родичам, ще один кульок - "на село". Але чомусь і зараз повно речей, а одягнути немає що 
а так ще хтось потішиться тим з пару років. потім може комусь передарує, а нє то вже викине на смітник 
