Стан душі - творча криза........

[Перлинка]

Перлинка,І сюди якщо можна теж напиши. Може ще вкогось така ж криза.

дівчата- це не психологічна порада ,а практична,як підзаробити мамусі в декреті,мені просто це не цікаво бо багато возні а дохід невеликий,просто в ситуації Руженки я б хапалась за все.На загал цю інформацію винести не можу,бо інакше Руженці вона не допоможе.

[oksana.tesliuk]

отримувати 1500грн????З яких 700 грн - віддати няні????????

Коли синові було 1 р і 9 міс - я вийшла на роботу і віддавала няні ВСЮ зарплату. Це був 2005 рік і я тоді заробляла приблизно 450 грн!!! Але я погодилась на це, бо зрозуміла, що більше не витримаю чотирьох стін. Брак спілкування - це для мене найгірше. Від цього ТАКЕ лізло в голову, що страшно й згадати. Навіть чоловік зрозумів і підтримав. Моталася як "білка в колесі"! На роботу - на 8 ранку, вдома - о 6 вечора. Раніше 12 ночі спати лягти не могла, бо треба було приготувати їсти для малого на весь наступний день, попрати, повипрасовувати, поскладати на акуратні купки в шафі його одяг, прибрати все після себе. Якщо б це все перекласти на няню, то треба було їй зарплату підняти вдвічі! Я не хотіла просити в чоловіка на це гроші - горда була. :grin:
Але як не дивно, я була щасливою! Може просто тому, що не було часу на зайві думки А через рік мене підвищили на роботі, відповідно зросла й зарплата, сина віддала в садочок... Тому для себе тепер знаю точно, що довго вдома я просто фізично сидіти не можу. Мій день повинен бути такий, щоб я в 12 ночі впала на подушку, заснула і мені навіть нічого не снилося. Чоловік не дуже таке розуміє, але за 12 років спільного життя вже змирився. Навіть навчився радіти за мої успіхи і досягнення. Мабуть різні темпераменти. Та й жінкам завжли всього мало, хіба ні?! ;-)

[Перлинка]

Я реально задумуюсь над тим, що я нічо не в мію робити.......нічо такого, щоб приносило і задоволення і гроші!!!!!!!!!!

В твоєму випадку і задоволення і гроші ,то розкіш,треба хоч з чогось починати

[mari]

Криза має теж позитивні сторони. Вони є у всьому. Просто твоя ситуація зараз нагадує прискіпливе розглядання картини в рамі біля самого носа, коли ти вже бачиш не саму картину, а тільки раму. Ти можеш побачити ті позитивні сторони, навчальний бік, висновки, побачити і почути що в схожих ситуаціях роблять інші, щоб б могли робити? ? В кожної темної хмари є свої світлі боки.
Кожний сам вирішує скільки йому бути в кризі, може й все життя так промаятись. Тож може вже прийшов час щось змінювати? До щастя ліфти не ходять, туди треба іти пішки, а комусь повзти. Але добратись реально- було б тільки бажання.
Грубим словом- я б копнула тебе в зад!(вибач за перефраз).
P.S.А Марго прикриватись не треба.

[Руженка]

Так так Марі тут будь ласка детальніше.............Про пенка в зад)))))))))І про те, що прикриваюсь Марго??

Якщо про пенка ПОГОДЖУЮСЬ!!!Бо для хорошего рывка надо приличного ПЕНКА)))))) Факт!!!!А от стосовно Марго???
Чим я прикриваюсь??Тим, що я мама з дитиною, яка не може бути як раніше вільною і думати лише про себе??? Про те, що з Марго реально нема кому бути, коли я вийду на роботу???Лише - няня! Погоджуюсь, що просто необхідно зробити крок, а не ходити вокруг да во кола!!!!!!! І хоч як життя мене не прижало, всеодно страшно. Але крок зробити НЕОБХІДНО І Я ЙОГО ТАКИ ЗРОБЛЮ!!!!!!!!!!

Цю тему я створила зовсім не з цілью ПОЖАЛІТИСЯ!!!!!!!! А зовсім таки навпаки, щоб побачити проблему під іншим кутом, почути інші тверезі думки!!! Бо реально відчуваю, що "гнию" як людина.......Чому я стала такою - я знаю. Але шукати винних ми тут не будемо, бо нікому окрім мене це не потрібно!!!Хто читав багато моїх дописів, мабуть здогадаються хто винен ;-) ;-) ;-)

Але я винних не шукаю і не збираюсь паблюжити свого чоловіка, а ЗБИРАЮСЬ ЗНАЙТИ ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ......!!!!!!

Просто я завжди була сильною, але так завжди хотілось бути слабкою..........Мабуть слабкою бути - не моя роль в житті!!!

УСІМ ДЯКУЮ ЗА ДОПИСИ В ЦІЙ ТЕМІ!!!!!

[mari]

Ніхто не осуджує тебе. Не шукає ніхто винних, і статись таке може з кожним. І пишуть тільки сильні, а слабкі як правило мовчать. І змінитись ти хочеш. ЗНАЮ! І тебе всі підтримують і хочуть допомогти.

Але от не маленька дитина тебе не пускає, а дійно швидше за все страх. То чого ж ти таки боїшся? Що саме страшне може трапитись?

І як на твою думку знайти силу тобі зараз? І В чому ж твоя сила? Що підтримує тебе? В якій сфері життя дибаланс: в тілі, професійній діяльності свого Я, в контактах з сім"Єю, друзями, з майбутнім.? І як розподілити це гармонійно? Вже думаєш?

Ця ситуація- твій шанс придати своєму теперішньому життю новий напрям, знайти вірні орієнтири. І ти це обовязково зробиш. Найближчим часом. Я навіть не сумніваюсь. Успіхів в роботі над собою.
АГА, знаю що дуже важко, так щодня мені пацієнти говорять, та й сама це знаю. Але руки не опускати. Не дозволено!
"Ніхто не казав що буде легко, але обіцяли, що того варто!!!"

[happymami]

Ну во, була і в мене тиждень тому криза. Отакот просто на рівному місці. Від перевтоми і... одного негативного відгука про то, шо я роблю. зато потім мене так поперло, шо я до ранку не могла заснути - шось собі придумувала і творила.
Було всьо так. Тількино я почала працювати в щоденному режимі на ставку, тількино мене почало хвалити начальство і співробітники (ну та було за шо хвалити, бо я як скажений пес в роботу вгризлася , як голодна, мені було тааак цікаво...), тількино я почала в'їжджати в суть, як одна однісінька людина, якої я навіть не знаю, просто сказала одне речення, котре навіть в даному випадку не було конкретно оправдане (бо до оправданої критики я ставлюся не так емоційно), як мені руки опустилися. Адже робота й так давалася важко, бо купа інфи проходила крізь мозок, купа відсіювалася, лишалося лише кілька зерен дійсно вартісного чогось, але мозок то, як м'ясорубка, втомлювався. І я переживала. чи все правильно роблю. Мені було тяжко знаходити якісь джерела. А тут на тобі - критика. І всьо. Мій страх на мене наступив, виріс в тищу раз з маленької невпевненості у велику зневіру в тому, шо роблю і нашо воно мені вопше треба. Добре, шо співробітники зрозуміли і не грузили кілька днів. Бо я просто як серделька валялася на дивані і в'янула. Розчісуватися не хотілося, їсти також через силу в себе пхала, шоб не охлянути зовсім, короче - класичний дересон. В магазин по покупки йшла як сонна - на автопілоті... Але мене троха розвіяла новина, що приїжджає моя кума з іншого міста. А в неї днюха того дня була - я подарунок рішила купити. Правда, рішити то рішила. но з хати вийшла за 2 год до її приїзду - раньше ніяк не могла тв чоботи себе запхати з-під ковдри. Ну во. Вже коли вона приїхала. то мене почало попускати, бо хотілося їй свято зробити і я купила на канапки шось, печенько СВОЄ любіме , плюс подарунок. який би й сама собі хотіла - рушнички. Балакала правда з нею спочатку неохоче. Але потім всьо так закрутилося, шо я незчулася, як вже ржу і бігаю по хаті з чайником. Але кульмінацією стало наше привітання. Моя Софія партізан ще той... Тіко кума зайшла в хату, а мала зразу до мене - мама, а коли ми будемо вітати? Я їй ціхаю, шиплю, мол. тихо, рано, то ж сюрприз... Короче, вона так ще три раза спитала. кума зрозуміла, але поржала і чекала нашого секрету)))) Ну коли ми йог подарували, то Софія так жваво розказувала. як вона його вибирала і який він кльовий (там було 2 рушника), шо кума питає - хочеш один? А Софія - хочу. Я в ступорі. Кажу - так негарно, всі діла. Але ж моя Софія не знає такого слова. Вона в мене дівчинка-танк :tipok: :grin: . Ну кума типу з такою легендою віддала, шо ці рушнички їх об'єднувтаи будуть на відстані :-| . Ну во. після такого криза минулася і творчість з мене ключом бах-бахкала :oops: