Родинний форум "Сімейка"

Жила 4 роки в гуртожитку, коли навчалася в медучилищі, і 2 роки під час навчання в університеті. І далі б жила, якби не сімя :) Було дуже весело і цікаво :) Головне, щоб однокімнатники мали спільні інтереси.
Було дуже багато смішних історій. Памятаю, на 2-му курсі училища, я вирішила зекономити на салоні і вибілитись в "домашніх" умовах. Нанесли мені дівчата фарбу, тримала 40хв, а за той час воду в гуртожитку виключили . Чекали-чекали поки включать, вже й шкіра голови почала пекти. Злякалася, що залишусь взагалі без волосся Вирішили відкривати 3-літрові компоти (з винограду, черешень) і ними змивати фарбу Ось і ходила я пару днів світло-рожево-фіолетова

Без волосся не залишилась?

Та ні, лише трошки повилазило Бідненьке, вже стільки перефарбувань перенесло :grin: Я була вже всіх кольорів веселки Поки що - брюнетка :)

Ех , ностальгія !..Я б з превеликим задоволенням повернулася в "гуртожитські " часи . В різних гуртожитках , причому в різних містах я провела майже 10 років (враховуючи першу роботу ).Найвеселіше було в Києві , коли після дороги і 8-годинної черги на реєстрацію і поселення виявилося , що нас поселили 7 дівчат в одну кімнату на 5 ліжок. Поки ми всі посходилися і порахувалися , то робочий день закінчився ( а було це в п"ятницю ) і нам прийшлося в терміновому порядку знайомитися з половиною гуртожитку , щоб знайти два місця , розселялися по жеребу.
Ще згадується Щедрий вечір на 41 страву ( деякі дублювалися ) і 32 персони , колядки і щедрівки в трамваях і метро. Веселі були часи. Вчилися , працювали і театри ходили ... Не те , що зараз - розлінилася

О! І в мене є цікавенька історія про гуртожиток! Я тоді жила в другому гуртожитку від педагогічного. В основному поряд з філологами там мешкали фізкультурники. Ми подружились з земляками моєї співмешканки - двома хлопцями-борцями Женею і Павлом. Приходять одного разу вони такі якісь загадкові на вечерю... Повечеряли, посиділи за столом, подякували і пішли. Ми собі розбалакались, теревенимо про те, про се... Відкриваються двері, заходить інший фізкультурник Василь (мій земляк, а зараз навіть кум!), і із загадковим виразом обличчя, приставивши палець до губ (Тихо!) , починає щось шукати...
Ми з Оленкою квадратними очима довго на те все дивились... А виявилось, що хлопці-борці заховали нам під стіл жучок для прослуховування, Зловили на радіо сигнал і любенько собі слухали нашу розмову... А Василь по щасливому збігу теж шукав хвилю на радіо і знайшов нас, впізнав і прийшов рятувати...

Закінчилась ця історія двома відерками морозива, які ми зажадали як викуп за жучок! Стільки морозива я ще ніколи не їла!!!

от шпійони йо ма йо

Теж пощастило жити в гуртожитку. Супер!!! Ностальгія є за тими безтурботними днями. Там і з чоловіком своїм познайомилася;)