Общім вперше вийшла на роботу, коли малій було близко року. Шось там 9 місяців, чи шо. ГВ було так - в 12.00 ми покидалися, чамкали молоко. В 15.00 - обідній сон і ГВ. Далі я йшла на роботу. Ввечері мала їла кашки-супчики і в 21.00 я на сон її знов годувала.
Але скажу чесно, вважаю егоїстками тих мам, котрі прагнуть на роботу чимпоскоріше. Я своєї дитини практично нормально не бачила. Бо ж треба ше й за собою нормально доглядати, бо ж між людьми працюєш. Всякі манікюри-макіяжі, прасування. Короче жах
. Вважаю, що йти на роботу, маючи немовля, повинні тільки ті мами, котрих чоловік не може забезечити (гріш ціна таким чоловікам). Бо це дуууже важко - працювати і мати дитину. Ше й на ГВ. На роботі як не як нервотрьопки, і взагалі, психологічно весь час думками вдома... Общім, раніше в мені грав юнацький максималізм і ше коє шо, то я пішла на роботу. Зараз - не спішу. Хочу бути мамою своїй дитині а не егоїстичною чужою нянькою. І шо би там хто не казав, шо треба реалізовуватися - треба. Але не ціною психічного здоровя своєї дитини. В діток же після року починається такий синдром,що вони дуже важко відпускають маму від себе... плачуть... Серце розривається... Нє. Я то всьо пройшла. Зараз не нав*язую свою думку нікому, але прошу всіх знайомих, щоб без гострої потреби роботу і мамство не поєднували