Коли моїй Софійці був десь рочок, то я побачила, як в нас по вулиці йшла жінка з дитиною, ніби в сумці якійсь. Я точно тоді поняла шо то не кенгурушка. Але шо то таке - поняття не мала. Дивно мені тільки зараз, що в тієї жінки дитина на рівні пупця лежала :head: . Так от, то я вперше побачила слінг в нас в місті.
Потім десь за рік я почала вести ЖЖ і потрапила на спільноту слінгомам. Тоді я зрозуміла, шо це шось цікаве. Показувала всім співробітникам, в кого діти родилися, але вони казали, що в тій тряпочці не будуть носити дитину. А я навіть і не думала про поповнення тоді. Зато знала шо це шось таке, шо є дуже новаторським. Про ніяку безпеку чи користь я і не думала. Просто зрозуміла шо то моє. А шо воно таке - і не знала.
Коли народився Юрчик я вирішила шо хочу ту штуку))) І тут чоловік каже - та ж моя сестра в Києві таке мала. Вони нам прислали. Я поміряла. Вроді пішло. Згодом випадково на вулиці познайомилася з Мартою, котра тоді вже активно носила Лізуньку в слінгу. Я так втішилася шо я в цьому місті не одна така "ненормальна", що зразу почали в голову лізти всякі ідеї по зустрічі таких же мамусь, по поширенню інформації про слінги. Почала питатися в знайомих журналістів, як би то організувати таку зустріч "День відкритих дверей". І от одного дня один журналіст дзвонить "То ти вже всьо так скоро організувала? То ти робиш зустріч слінгомам на площі? Шо за тиждень слінгоносіння?" Я припухла, бо не знала про що він. Але дуже втішилася, шо буде така зустріч. Ну прийшла я на неї. І відтоді користуюся слінгами і активно і правильно і всякими :thumbsup:
зате тепер (поносивши бюджетний шарф від Пригоди і помірявши інші на слінгозустрічах) вибираю що б то таке на весну :beauty:
