Як і кліщі так і не легіонели, ЦЕ не глисти. Тому лікування абсолютно інше.
Легіонельоз (хвороба легіонерів, пітсбурзька пневмонія, понтіакська лихоманка, легіонела-інфекція) – гостре інфекційне захворювання, обумовлене різними видами мікроорганізмів, що відносяться до роду Legionella.
Типовим представником цього роду є L. pneumophila, яка спричиняє пневмонію, що отримала назву «Хвороба легіонерів».
Вперше легіонели виділені в 70-х роках ХХ століття. Назва пов'язана зі спалахом в 1976 р. у Філадельфії важкого|тяжкого| респіраторного захворювання (по типу пневмонії), що спричинило загибель 34 із 220 захворілих делегатів з'їзду Американського легіону. З кожним роком кількість випадків легіонельозу і країн, неблагополучних щодо цієї інфекції, зростає.
Всі ці спалахи, як і багато інших групових і спорадичних випадків легіонельозу, пов'язані із розповсюдженням дрібнодисперсного аерозолю, що генерується в процесі експлуатації систем кондиціонування і зволоження повітря.
Легіонели поширені у всьому світі і складають частину мікробної флори багатьох природних і штучних водних екологічних систем. Вони можуть тривалий час зберігатись в об’єктах довкілля. В рідкому середовищі збудник може зберігатись до 100 днів при температурі 25°С і в водопровідній воді до року. В дистильованій воді збудник зберігається від 2-х до 4-х місяців.
Механізм зараження легіонельозом – повітряно-крапельний та повітряно-пиловий, сезонність – частіше літньо-осіння, хоча захворювання реєструють протягом року. Найбільше епідеміологічне значення має перебування збудників в системі водопостачання і кондиціонування повітря готелів і лікарень. Основним фактором передачі є водний аерозоль, який утворюється при функціонуванні різних систем побутового, промислового, лабораторного та медичного призначення. Легіонели можуть передаватися також з пилом, який піднімається в повітря при земляних та будівельних роботах. Групові спалахи можливі при перебуванні поблизу відкритих водоймищ, відвідуваннях басейнів, контакті із кондиціонерами, зволожувачами повітря, питними бачками, системами вентиляції (метро, вокзали, аеропорти, універмаги та ін.). Провідна роль водного фактору в поширенні легіонельозу, прямий зв'язок з антропогенним впливом на навколишнє середовище дозволяють вважати легіонельоз захворюванням перш за все індустріально розвинутих країн, частіше промислових регіонів Європи і США. Легіонельоз є типовим прикладом техногенних інфекцій, обумовлених активним використанням в промисловості і побуті циркулюючих замкнутих водних систем, джерел бактерійного аерозолю.
При температурі нижче 30°С мікроби можуть довго зберігатись в цистах амеб, що забезпечує їм захист від впливу високих концентрацій хлору та інших дезінфікуючих засобів. Сприйнятливість людей не є суцільною, за даними дослідників – до 70%. Також достовірно не підтверджені факти передачі збудників від людини до людини.
Застій, недостатнє або нерегулярне відбирання води, нерівномірні температурні характеристики по всій мережі трубопроводів, перевищення розмірів резервуара для гарячої води, домішки в резервуарі з питною водою, біоплівки та помилки під час інсталяції найчастіше спричиняють появу легіонел.
Легіонели є паличковими бактеріями, які можуть існувати насамперед у прісній та солоній воді, але також і в землі. Через загальну мережу вони потрапляють до систем питного водопостачання в будинках. Там вони розмножуються при підвищених температурах (оптимальна температура - від 25 до 50 °С) переважно в трубопроводах гарячого водопостачання. Під час вдихання легіонели можуть потрапити до легень людини, де згодом можуть викликати запалення.
Захворюваність в більшості випадків проявляє себе спорадично як позалікарняна пневмонія, рідше у вигляді спалахів або епідемій, переважно влітку і ранньою осінню, але може спостерігатися протягом року. Разом з тим, мали місце типові внутрішньолікарняні спалахи хвороби в лікарнях і амбулаторіях – при цьому переважними джерелами були водопровід, системи вентиляції, система штучної вентиляції легенів і стоматологічне устаткування. Також можливим є професійне зараження (персонал, екіпажі кораблів, водії пасажирських автобусів, обладнаних кондиціонерами, особливо в умовах жаркого клімату). Слід зазначити, що|слід відзначити , що зміни не є властивими тільки легіонельозу і зустрічаються при пневмоніях іншої етіології, що значно утруднює клінічну діагностику. Інкубаційний період триває від 2 до 10 діб (частіше 5-7).
Ефективне знезараження системи гарячого водопостачання часто вимагає тривалого (до півтора року) застосування дезінфектантів, з яких найбільш активним та безпечним для навколишнього середовища вважається діоксид хлору. Для профілактики внутрішньолікарняних захворювань необхідне своєчасне ретельне клінічне спостереження і настороженість – разом із комплексом технічних протиепідемічних заходів. У лікарнях особлива увага приділяється санітарній охороні вододжерел і знезараженню води, що використовується для душових установок і кондиціонерів, дезінфекції душових приміщень. Хворих поміщають в окремі палати. Проводять поточну дезінфекцію мокроти та інших виділень хворого.
Заходи щодо профілактики розповсюдження легіонельозу через системи водопостачання передбачають періодичну теплову (до 80°С) промивку всіх систем – як холодного, так і гарячого водопостачання, і облаштування таких систем із мідних труб. Натомість, застосування труб для водопроводу із полімерних матеріалів, особливо різних видів поліетилену, при сприятливих температурах води призводить до інтенсивного формування на їх внутрішній стінці колоній легіонел, тому протипоказаним є використання таких труб у водопроводах на об'єктах із підвищеним ризиком розповсюдження легіонельозу – в лікарнях, гуртожитках, готелях, системі фонтанів, автомийок та ін. У групах ризику необхідна корекція імунодефіцитних станів. Не слід забувати про значне зростання(зріст) ризику захворювання у подорожуючих. Специфічна профілактика (вакцинація) розробляється експериментально, але поки комерційно недоступна.
Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
гра з вогнем » 31 липня 2012, 23:21 
