Родинний форум "Сімейка"

Мені здається те, що дитина б'ється з іншими дітьми то не криза, а швидше якись характер-темперамент. А може ще й з кризою співпало. За емоції, коли мій малий показував якісь фуки чи щось гірше я сотні раз присідаю біля нього і говорю "що сталося? Ти чимось розстроівся? Щось тобі не сподобалось? То не треба щось кидати (мій в свій час як щось було не так, то з фуком кидав те, що під руками, включно з посудою і до телевізора натягався). Ти гарно говориш, то кажи, що ти злишся, чи тобі щось не подобається". Тоді він сам казав "мені не подобається" правда ще не мін сказати що саме.
А зараз як малий щось хоче плачем вимагати, чи коли хоч чути в голосі каприз, то я зразу "виключи ХНИК" , він тицяє пальчиком в животик ніби на кнопку і тоді ми вже якось стараємось домовитись. Він вже деколи сам від мого погляду знає, що перше треба хника виключити)))
Такі ті дітиска... А чи правильно я все зараз роблю, то запитайте мене хоч через років 30, коли мій синок буде вже дорослим, надіюсь хорошим і успішним чоловіком, тоді я зможу сказати, що я все робила правильно, а зараз ХЗ
Терпіння нам мамусям!

TYulia Класно ви з хником придумали

Мені в дитинстві капризу зі спини витягали і викидали на вулицю

Трохи інфо від психолога

Тиха написав:Трохи інфо від психолога
Прихований текст

Мені практично ніколи не підходили ті варіанти, коли дитину в істериці, треба насильно забрати з того місця чи не купивши те, що вимагалося, розвернутися і піти додому. Деякі діти бачила йдуть плачущі але за руку з мамою, а в нас якщо щось таки він знервований, то йде-тікає в протилежну сторону і руки точно не дасть, а насильно його занести-завести додому я фізично не можу. Нам допомагають різні казки і історії, як відволікаючий маневр. Тому я стараюсь не дати те, що він вимагає, але якось по доброму відволікаючи. Бо наш малий якомусь жорсткому "ні, я так сказала", противиться ще більше.

У нас ситуація, коли дитина хоче- мама не може дати, але може відволікти проблем не викликає. Я вже звикла, що моя дитина наполеглива і просто так "ні" не проковтне. Для мене складність викликає те, що в деяких моментах син не переключається, а миттєво починає сильно плакати. А коли істерика почалась - говорити/відволікати вже не помагає. Треба перечекати, коли прийде і попроситься на руки. Спочатку сильно переживала з приводу, що дитина плаче, нервується-стресується, а тепер розумію - то така гра!!! Бо сльози пропадають так само швидко, як і з'являються, і поганого настрою і сліду немає. Те, що зараз відбувається з моєю дитиною я рлзумію як перевірку - хто тут головний? Хто керує ситуацією? Тому чи не єдиний мій метод - ігнор і невідступання від своєі позиціі. В різних дитячих психологів зустрічала думку про те, що дитина може добре розвиватись,тільки коли відчуває себе захищеною. А такий захист можуть дати тільки батьки. І дитина час від часу перевіряє, наскільки батьки керують ситуацією. Звідси, до речі, і необхідність визначених рамок дозволеності для дитини. Може наша криза така гостра через те, щодо цього часу я була дуже ліберальною і заборон у нас практично не було. А зараз Якби я ще місяць тому побачила маму, яка поводиться зі своєю дитиною так, як зараз поводжусь я, я б подумала, що вона зовсім не вміє або лінується розрулювати ситуаціі і зі мною такого ніколи не станеться

Тиха написав: В різних дитячих психологів зустрічала думку про те, що дитина може добре розвиватись,тільки коли відчуває себе захищеною. А такий захист можуть дати тільки батьки. І дитина час від часу перевіряє, наскільки батьки керують ситуацією. Звідси, до речі, і необхідність визначених рамок дозволеності для дитини. Може наша криза така гостра через те, щодо цього часу я була дуже ліберальною і заборон у нас практично не було. А зараз Якби я ще місяць тому побачила маму, яка поводиться зі своєю дитиною так, як зараз поводжусь я, я б подумала, що вона зовсім не вміє або лінується розрулювати ситуаціі і зі мною такого ніколи не станеться

+100! І в нас таке ж

Ну не знаю, чи криза, але пишу в цю тему Як ви реагуєте на крики і істерики дитини? Бо я випробувала, що найдієвішим є ніяк не реагувати. Просто не звертати уваги чи вийти в іншу кімнату. За деякий час малий перекричить. Бо пояснення, заспокоєння, взяття на руки не допомагають. Звичайно, мені його шкода в такі моменти, але вплинути ніяк не можу. А мама каже, що так не можна. Треба говорити, говорити, приголубити, бо так і до нервового зриву недалеко І чия правда?

Мама знає свою дитину найкраще, то й знаєте як повпливати на неї.
Спокійний ігнор, то ніби добре, але коли десь не вдома, то не завжди зручний.
В нас наприклад, зараз в магазинах тема "купи мені щось", то не дуже вступишся від дитини, приходиться якось пояснювати і розрулювати ситуацію...працюємо над тим

То від дитини залежить, від її характеру. В мене один має перекричати, до іншого мона говорити... І тоді обоє - мама вибач
А взагалі одна психолог мені говорила, що дітей треба навчити свій гнів правильно проявляти. Не треба, щоб дитина гнів, злість тримала в собі і дусилась слізьми. Потрібно, щоб дитина потупала ногами, стиснувши кулачки.
Хоча, як на мене як то ввійде в звичку, то також добре не буде, ви як думаєте?