Потребую поради, одним словом 
Мартусі зараз 3. Про проблеми зі сном я писала не раз, вони в нас були від народження. Принаймні проблема була завжди одна - вона дуже пізно завжди лягала спати. Бо, в принципі, спала і спить нормально, але от така вже вроджена сова, що ми з тим режимом довго мучились і лише після двох років зуміли її якось хоч трошки приборкати, щоб лягала вона хоча би раніше 12. А потім ще садочок почався, і так ми вже лягали останні місяці 22-23 год, ну часом 23.30. Не зовсім те, що я б хотіла (досі вважаю, що дитина має лягати в 21), ну але вже не так страшно.
Останні тижні ми в садочок не ходили, бо все шось нездорова, і так мало-помало графік почав знову з"їжджати, що лягали все пізніше і пізніше. Але останній тиждень-два, це просто катастрофа, бо Марта нагло і відверто стала кожного дня заявляти, що спати вона не буде, не хоче, не любить і т.д. І ні на які вмовляння не піддається.
Все починається ще з підготовки до сну. Кожен етап вона навмисне затягує, розтягує або й зовсім зриває. Наприклад, стелю ліжко - втручається, не дає, забирає простиню, накривається нею, ховається в неї, волочить її по підлозі, не хоче віддавати. Саме ліжко займає - тут раптом сплять звірятка, або тут їхня хатка, і забирати їх звідси ніяк не можна. Час митися - раптом дуже хоче купатися. Не дозволяю, кажу, пізно вже, купатись треба раніше. А коли раніше їй протягом дня пропоную купатись, то відмовляється, не хоче. Вдягаємось в піжаму - втікає від мене, регоче, на вмовляння не піддається, підхожу ближче - б"ється, копається, по-доброму ніяк не погоджується вдягнутись, аж поки я не починаю сердитись, кричати, або хоча би попереджаю, що я от-от почну сердитись і кричати, і тоді вона вже часом здається, а часом війна продовжується далі. Тоді коли вона вже вдіта і вмита, починає вигадувати, що хоче пити і їсти. Хоча перед тим вечеряли, знаю, що не голодна. Але от ще перед самим сном починає спекулювати на тому. Ну я вже наперед це знаю, тому стараюсь всі ці етапи вкладання починати заздалегідь, щоб часу вистачило на все. Але все одно вона спеціально так час затягує, так все помало робить чи не робить взагалі. От йдем вже на кухню, просить какао чи ще щось попити і хліб з маслом чи якесь печиво, ну щось просить, і сидить довго і нудно жує так помаленьку, по малюсінькому ковточку відсьорбує. Починаю підганяти, кажу, що все, пора вже йти спати, а вона - ну але я ше ж не поїла!
Ну і що робити? Насильно шарпати і казати, давай в кімнату шуруй спати - не варіант (хоча саме це і хочеться зробити), а піддаватись на її спекуляції це відчувати себе лохом, вибачте на слові, бо інакше не скажеш. Розумієш, що тебе зараз розводять і дурять, а ти піддаєшся. Ну ок, поїли і попили ми, йдем кімнату. Перед сном ще обов"язковий ритуал читання, але до нього ще треба добратись. Бо відразу починає займатись якимись справами, гратися іграшками, на мене не звертає жодної уваги. Те, що я там розказую, що нічка настала, спатки зараз будем, але ще книжечку почитаєм, давай вкладай вже своїх звіряток спати - глухо, як в танку. Ігнор повний! Вже коли починаю сердитись, кажу, що тако, або ти зараз йдеш зі мною читати, або я виключаю світло і лягаєм спати вже без читання - тоді вже починає щось рухатись, але так помало. Йде вибирає книжку, яку читати, і сидить перед тими книжками пару хв, перебирає, я підганяю, а вона навмисно так тягне час. Ну нарешті вибрала, читаєм, одну, другу, вже попереджаю, що ще одну казочку/книжечку і лягаємо. Каже добре, але коли дочитуєм, просить ще одну. А якщо дозволити, то за нею буде ще одна і так безкінечно. Тому настає момент, коли я кажу все, лягаємо. Тоді починаються пошуки, з ким спати. Звісно, потрібен хтось, кого ніде нема, і починаються пошуки по всіх хаті. Ну знайшли, лягли, світло виключили. Тоді ще обов"язково має бути вже в темноті якась від мене придумана казка. Ну все, розказали, тоді лишається просто посидіти коло ліжка, потримати її за ручку. Хоча, вже був раніше період, що вона казала, що можеш йти мама в своє ліжечко, і засинала сама. Але тепер ні. Потім починає казати, що хоче пити. Був період, я не давала, сварилась, що вона видумує, але вона довго і нудно ревіла, то я тепер роблю інакше - склянка води наготовлена вже стоїть. Хочеш пити - тримай вже! Але вона явно вигадує, бо часом аж сама з того сміється. Каже хочу пити і хіхікає. Кажу, ти видумуєш? Вона каже так, і далі хіхікає, але тим не менше пити дай. Тоді починає вигадувати, що вже не хоче спати з тим, кого взяла, хоче когось другого. Тут я вже непохитна. Кого вибрала - з тим і спи. Завтра вибереш іншого. Але вона може довго ще нити, викидати з ліжка того, кого взяла, плакати і просити. Ну але колись і цьому настає кінець. Але то ще не все. Потім починає придурюватись, ніби її щось болить. Бо знає, що я часом, коли вона дуже хвора, а я ще й дуже вже втомлена і хочу спростити ритуал вкладання, то дозволяю спати зі мною. Ну і кожен вечір вона починає придумувати, що її щось болить і їй треба поспати зі мною. Я не ведуся, а вона все більше корчиться, зображаючи, як її болить. Коли вже не знає, що ще придумати, просто лежить і тошнить, що вона не любить спати, вона не буде спати, спати це нудно і т.д. І так ще довго може розказувати, товктися, зітхати, аж поки нарешті не засне.І всі ці етапи повторюються кожного вечора і тягнуться дуже довго. Реально треба мінімум годин 3, щоб все це виконати, і хоч я все намагаюсь пораніше то все почати, та все одно закінчується все дуже і дуже пізно. Плюс я завжди на якомусь етапі не витримую, злюсь, інколи кричу, буває і по попі можу надавати. І так то вкладання вимотує, такий осад неприємний потім лишається після того, і я кожен день обіцяю собі, що завтра все буде інакше, але на другий день все повторюється. І не подобається мені, що у неї таке ставлення негативне виробилось до сну. Кожен раз намагаюсь навернути її до того, що зараз гарний сон прийде, а хто раніше засне, до того кращий сон прийде, і щось сплітаю їй, щоб якось створити чарівну атмосферу навколо процесу засинання, а вона в ті моменти відповідає, що не хоче ніякого сну, нічого не хоче, і Миколая вона не хоче, подарунків не хоче, і спати не хоче, і нічого вона не хоче. І так з таким невдоволеним настроєм вона кожен день засинає. І так неприємно мені все це, треба щось негайно змінити, а я не знаю як саме. Знаю, що в першу чергу треба себе тримати в руках, але не можу, тим більше зараз, коли вагітна, хочеться спокою, а не щоденної боротьби. Може, зі сторони вам щось видніше і буду рада послухати будь-які поради. Можете критикувати
щоб вона чекала, коли ж то той час нарешті настане....
мама ведеься - тож можна нею маніпулювати 
Інколи треба добре крикнути, щоб таки ліг і накрився. І дійсно такий неприємний осад залишає... Я вже боюся того часу, коли треба спати. І чомусь для нього то так невесело. Хоча вночі спить добре, зранку коли буджу раніше, вставати не хоче, вдень в колясці на вулиці теж засинає без проблем. Я думала, може з часом минеться, але то вже 3 місяці так... Мені так дивно, як то розказують, що дитина може десь заснути під столом, між іграшками, і т.д. Бо в нас такого ніколи не було. З ностальгією згадую ті часи, коли засинав за 10хв біля мене 
