Родинний форум "Сімейка"

Milichka то я так написала, я його туди жбурнула, певно того і затих бідолага а до того очі закриті і кричить і не чує і не бачить. Кажу ледве взяла себе в руки (я тоже добра істеричка)-треба піти йодомарину пропити курс.

Почитай, дуже класні статті на тему

| +

http://www.semya.com.ua/ditjachi-strahi-kaprizi-isteriki.html

Milichka написав:Дівчата, помагайте, хто чим може((((

У нас капець. Уже тиждень істерики... Нічого не помагає, ні пригортати-обнімати-цілувати, ні залишати в кімнаті саму, ні ігнорувати.... Ревить таким диким голосом, що сусіди напевне в шоці,лягає на землю, товче головою до підлоги...

Дала по попі... теж не помогло, репетувала ще більше, а після того прокричала "мама, не бий мене" - не можу собі пробачити той шльопок ...

Реву сама, що робити? Мабуть, я не так щось роблю? Просити допомоги в психолога? Іти до невролога? Шкода її, шкода себе.... Чи це такий період, може пройде? Але все одно треба знати, що робити в таких ситуаціях.... Нічого не помагає...

Післямова ;-)

Сиділа, мучилась, читала, аналізувала і знайшла причину дитячих істерик у собі (((

Ми недавно відлучились, м"ягко і безболісно... і я собі вирішила, що моя дитина уже не грудна і двохрічна- значить ДУЖЕ доросла, і розмовляти з нею треба по дорослому.

Виглядало - це так

- Йдемо, доця, додому.
- Я не хочу додому.
- Треба, прийдемо - поїмо і спати.
- Я не хочу спати
- Треба спати уже обід.

І тут починалось.... я її волокла додому, вона ревла, а дома була істерика, яка вимотувала мене і її, я себе відчувала нікудишньою і безпорадною мамою

Проаналізувавши, я знайшла помилку, Згадала собі, що вона, ще дитина, хоч уже двохрічна і не грудна ;-)
- Йдемо, доця, додому.
- Я не хочу додому.
- Ми ще спатки не будемо, поїмо , мама почитає тобі книжичку. Давай? Йдемо натискати кнопочки на домофоні - ти ж любиш, правда? А тепер ліфт визивай. Поможеш мамі ключиком двері відкривати.....

Уже тиждень жодної істерики, спроби її зробити - були і не одна. :) , але терпіння і розуміння гасять все.

Звичайно, я не тішу себе ілюзією, що більше ніколи таке не повториться, але на даному етапі - це діє ;-)

Milichka, ти розумничка! я дуже тішуся з вашого успіху і дякую тобі за те, що ти поділился з нами своїм досвідом :roses:

Дівчата, дякую, вам ще раз :roses:

Але нема тут мене особливо за що хвалити. Будь-яка думаюча мама, яка хоче виростити психічноздорову, повноцінну і щасливу дитину, буде діяти так само, коли замітить нелади

В мене раніше теж так все гарно получалося (не завжди, але істерик ми уникали).
А тепер мою дитину як поміняли! Ніби вже мала б трохи щось розуміти, а де там.
От, наприклад, такий наш діалог:
Донечка: - Я хочу банана
Я: - почекай, татко буде йти з роботи і купить.
Мала: - Я хочу вже!!!
Я: - так не може бути, щоб хотіти вже і все зразу в тебе було. На все свій час, треба вміти почекати трошки.
Мала: - Яне хочу чекати, я хочу вже банана, дай мені банана!!!
Я: - Ну давай одягаємося і йдемо в магазин купимо.
Мала: - Я не хочу в магазин!!! Я хочу вже їсти банан.
І починаються сльози і крики.
Часом задумуюся, може то так проявляється ревність, що в є ще одна дитина, яка в неї відбирає частину моєї уваги. :? Але Нікуську вона любить, обіймає, цілує, допомагає купати, одягати...
Не знаю навіть як бути...

Milichka ти права, бо інколи поступаю так само - і кнопочки в ліфті натискаємо, і дзвонимо в дзвінок та двері ключами відкриваємо.

Milichka написав:Дівчата, дякую, вам ще раз :roses:

Але нема тут мене особливо за що хвалити. Будь-яка думаюча мама, яка хоче виростити психічноздорову, повноцінну і щасливу дитину, буде діяти так само, коли замітить нелади

правда... але деколи я занадто змучена, аби вигадувати щось і просто починаю з синочком боротися. тоді ми як два баранці.

та часто теж доводиться іти на хитрощі і кожен раз щиро тішуся, як гладко все пройшло :)

Мілічка використала самий вірний спосіб - істерику легше попередити чим її гасити.
Я як правило стараюсь, тільки хмари сходять попереджувати істерику.
1) Попереджую, що ми йдемо з прогулянки, через 5 чи 3 хвилини. При чому нагадую про це кілька раз. І не обов'язково, що б дійсно прошло тих 5 хвилин. Головне щоб дитина вже усвідомила, що ми вже збираємось додому.
2) Якщо все одно не хоче, то кажу "добре даю тобі ще 2 хвилини і йдем". Далі ми кажемо всім "па-па". До речі і пташкам теж, якщо ми в пташнику, бо звідти йти саме тяжче.
3) Якщо бачу, що ну дуже хоче лишитись, то придумую якусь цікаву справу, яку треба терміново подивитись по дорозі

Якщо на рахунок купи, то якось вдається домовлятись "в мами не має грошей сьогодні, давай завтра, або сьогодні ні, або не куплю, зате давай ми дома щось... почитаєм, пограємось, зїмо і.т.д"

Реально помагає як писали вище дівчата "ти засмучена, ти плачеш., ти плачеш, бо хотіла клей, ти плачеш, бо хотіла клей зараз (в мене менша навчилась клеїти папір, і тепер старається склеїти все :omg: )", а коли починає слухати пробую запропонувати альтернативу. Якщо знов теж, то кажу "то папа ти лишайся, а я пішла сама гратись, читати собі книжку і. т. д." і тоді "неееее я хочу з тобою"

А буває, таке що нічого не помагає, тоді взяти на руки, тримати, щоб не заподіяла собі шкоди і мовчати. При цьому можна похитуватись, наче заколисуючи. Це тяжко, але бувають такі "невміняємі " варіанти, коли дитина воообще не чує. Тоді треба просто перечекати, поки очі проясняться. А потім починати говорити.

Радмила написав:Це тяжко, але бувають такі "невміняємі " варіанти, коли дитина воообще не чує. Тоді треба просто перечекати, поки очі проясняться. А потім починати говорити.

в нас таке часто... :omg: