Але останім часом, мій премудрий чоловік почав дитині казати "Мама забрала твої гроші! Мама погана!".
А до мене кричить (в дитини на очах) "Нашо ти забрала її гроші? То їй дали!".
Я запитую: "Навіщо дитині 3,3 роки гроші? Що вона з ними має робити? Вона ще замала щоб розпоряжатися грошима!".
Він "Вона піде в магазин і купить собі щось!".
Я: "Що купить? Кіндер? Шоколаду? Вона ще мала, вона не може сама правильно зробити вибір! Вона має знати що гроші то не іграшка, і що потрібно їх тратити з розумом!" (Я так кілька раз її була відговорила від того кіндера, ми збирали і купили фломастери з штампіками).
Прошу свекруху і свекра не давати їй ніяких грошей. Купіть банан, ізюм, цукати! НЄ!!!
Тре мені на зло! А потім моя дитина до мене каже "Ти мене обіжала! Ти забрала мої гроші! І зїла мого кіндера!" 
Я її спочатку вчила, щоб мені приносила і завжди казала, що підемо купимо бананчик чи ізюм. Тепер вона мені не несе, верещить як хочу забрати. Поки десь не кине - тоді забираю. Я не розумію і не хочу такого розуміти, щоб дитина в три роки брала гроші і йша собі сама щось купувати.
А в 8-10 років що буде??? А я вам скажу що! То що було в моєї свекрухи - вона так своїх виховувала. так мій чоловік в 10 років пішов на точки на базарі позбирав гроші "Мама сказала щоб ви гроші дали, бо вона немає як прийти, дома товар сортує!" і що видумаєте, всі продавці поздавали йому гроші. Він ті гроші прогуляв! І його ніяк не покарали! Покричали трохи і все. Потім через кілька років була подібна ситуація. Він собі і зараз дозволяє взяти в мами з сумки гроші і через пару днів "сказати" що то він взяв Як я маю з таким боротися? А саме обідно, що якщо я малій дам кусочок вафельки - то монстр - дитину травлю, а давати гроші і казати йди купуй кіндер - то так має бути.
