Ми теж живемо з батьками, чоловіковими. Тато не пхається взагалі, а от мама завжди хоче щоб було по її. Коли я кажу не давати дитині солодощів, бо вона ще не поїла, то мама її тихенько веде до себе і там годує. Коли кажу малій вдягайся, чи прибери свої іграшки, то бабуся зразу тут як тут і каже нє-нє, вона ше маленька. То от такі моменти дуже впливають на мою дитину. Зразу зникає будь-яке бажання щось робити, або слухати маму.
В мене тато теж такий, що йде на поводу в малої, балує її страшенно, після гостювання в моїх батьків, малу дуже важко дисциплінувати. Найгірше те, що нас з чоловіком не слухають батьки, бо вони мають досвід, а ми ні і намагаються дітей виховувати по своєму. В мене чоловік через це бабусям-дідусям не довіряє дітей довше ніж на 2-3 години.
А от по поводу того що водити-забирати, то тільки я або чоловік. Може я егоїстка, але я дуже люблю своїх дітей і хочу бути з ними по максимуму. Хочу, щоб мені першій дитина розказувала, що вона нового дізналася в садочку, що їй приснилося цієї ночі і т.д. Хочу, щоб ми разом варила суп, мили посуд і вона мені щось розказувала (рот моїй малій закривається тільки при перегляді мультика і під час сну
)
Але я розумію, що бабусі і дідусі люблять свої онуків, зла їм не бажають, просто хочуть побавитися і щоб їх любили. Ну і дітям спілкування з ними теж потрібне.