І в нас вже давніше така ситуація
Вже мене то так дістало, сил нема. Будь-яка репліка з мого боку (йти їсти, спати, в садочок, гуляти, митись, виключати мультики і т.д.) супроводжується синовими протестами, сльозами і криками. Тобто те, що він не хоче робити (а хоче він робити лиш те, що йому цікаво на цей момент), обов'язково треба голосно опротестувати. Вистачає тих криків рівно на 5хв, потім стишується, але мені за тих 5хв так мозги виносить
І якби то раз чи два, то можна терпіти. Але ж то -надцять разів на день і так щодня. І хоча я якось намагаюсь попередити ті ситуації і моменти, які в нього викличуть таку гостру реакцію, але ж все одно є речі, які треба робити. Ну і у вакуумі він не буде жити постійно, ніхто з чужих не буде так панькатись.
А найгірше, в мене в голові вже очікування того крику
Якийсь постійний стрес, бо ще навіть не сказавши, що мені треба, я вже знаю, що через 5 секунд будуть сльози і гнів.
Що ж то робити...