Мама Зозуля і мама Квочка - чи є десь золота серединка?

[гра з вогнем]

Natalinda, Даша підкреслювала, що втрачає не любов, а відчуття любові.

[Natalinda]

те що підкреслювала то я бачила, але поняти - непоняла

[Dashko]

Так, відчуття. Можливо точніше сказати, відчуття щастя втрачається

В мене перші роки Ярік сильно хворів, будь-яка нежить переростала в запалення. Я постійно переживала за нього. Здається логічно, мама любить, хвилюється. Але в один момент (вже просто не було ніяких сил) я якось задумалася про те, що я живу завтрашнім днем ("тільки б видужав, тільки б не захворів"), а от зараз, що я відчуваю? Тільки біль, хвилювання і так далі. А любов? не відчувала І тоді я просто забула про все на світі, про всі проблеми, і тільки думала про те, яка я щаслива, що він в мене є, як я його люблю. Я цей момент дуже сильно запамятала (хоча насправді, нічого особливого, так, думки, в мене їх тоді багато крутилося в голові). Але, хто знає, десь приблизно з того часу по здоровю все більш менш внормувалося

[Dashko]

А якщо це все закладено генетично? і люби - не люби, всі вчинки чи їх повна відсутність нічого не поміняють.

Ти про що? Що саме закладено генетично?

Я думаю генетично закладено, що діти люблять своїх батьків. А от батьки цю любов можуть "відбити" своїм вихованням.

[Dashko]

Кожна мама і тато, які виховують дитину (якщо відкинути варіант коли на дітей начхати і їх виховує вулиця), намагаються закласти моральні цінності, любов, повагу...

Я про це зовсім не задумуюсь, знову ж таки, думаю, це в кожній дитині і так закладено, головне не зіпсувати.

[Tina]

Даша , ти молодець . я захоплена твоїм підходом до життя , виховання дітей і тд.

[Dashko]

:) Дякую!
Насправді, я тільки на словах така "розумна", а в реальних ситуаціях все набагато складніше.

Тим не менш, мені справді легше з таким підходом до життя.

[Tajga]

Наприклад, я часом кричу на дітей. Я вважаю, що це не правильно, що це не для "добра для дитини", просто через те, що нерви не витримують. Але якраз в такі періоди я і втрачаю відчуття любові (звичайно, я не перестаю їх любити, сподіваюся зрозуміла різниця), тому мені не вистачає сили чи "віджартуватися", чи інакше "розрулити" ситуацію.

не розумію я ось того "втрачаю відчуття любові" і "неперестаю їх любити"
Любов або є або нема. Як можна любити моментами???

Любов є, але в такиій ситуації з криком, як описує Даша, мама піддається іншим, негативним почуттям, які відчуття любові приглушують і відсовують на задній план. Любов є завжди, але часом її відчуття затьмарюється іншими, частіше негативними, емоціями.

От ситуація на думку спала. Є дитинка віком від року до двох. І народжується в неї сестричка (братик). Одна дитина одразу ж кидається обнімати, цілувати, несе всі свої іграшки, а інша кричить, намагається вдарити, ховає іграшки, вимагає віднести мамюка назад. Чому так? Не думаю що хоч одна мама, кажучи своїй дитині про появу когось молодшого, говорить, що дитятко буде відбирати іграшки, що малюка треба бити...

як на мене, то приклад некоректний, бо насправді, дитина не тільки і не стільки прислухається до того, що говорять їй батьки, але до загальної атмосфери і стосунків в родині. якщо дитину ставили на дуже високий п'єдестал, то після народження другої дитини очевидно, що її з нього знімають, і хоч би там що батьки говорили про маленького братика/сестричку, про любов і т.і., для старшої дитини очевидно, що менша - причина зміни її положення в родині. Чим сильніша і дискомфортніша буде зміна, тим негативніше ставлення може бути в старшой дитини до меншої. щось таке.

[Liljondr]

я якась сама натуральна мама Квочка, я ще й дружина Квочка
Вже девять років подружжя за всім ношуся - викладаюся, віддаюся , зриваюся нервово і знову відновлююся - щоб стати ще кращою.

а потім що? привикають. ..
я теж хочу щоб мені щось дали - щоб мені приділили ту любов?
бо я вичерпуюся - я віддаю, а взамін зовсім мало :(

треба перевчатися трохи - а як ? як вже звикла ось так...

[flower]

я стараюсь якраз знайти ту золоту середину, не повністю віддаватися дитині, а й на себе час знайти. Перший рік життя моєї доці було важче, так як вона потребувала максимум уваги і в основному через гв, так як графіку в нас не було. тому доця була і ще є до мене "прив'язаною". Але зараз її можна накормити і звичайною їжею і я можу десь трошки розвіятися і відихнути трошки від побуту. Хоча знаєте я так привикла вже шо всюди ходжу і їзджу з дитиною і навчилася віддихати з нею. я без проблем їду на посиділки з подружками з Веронікою. Була минулого тижня так і дуже гарно провела час і сьогодні знов збираюсь. А про любов то люблю її завжди і вредіну тоже. Але тоді справді та любов відходить на другий план через злість. В основному я злюсь коли мені потрібно щось терміново вдома зробити, а вона ниє, бо постійно хоче уваги, тому зараз мене спасають мультики. Я не злюдей які усі пусмі сюсі, тому не надто трушусь над дитиною, в мене якось само собою все в міру. Не люблю бігати з светриком за дитиною в 30 градусів жари, як це в мене робить знайома, а в 18 20 градусів виходить на двір лиш на 20 хв, бо вже малий змерз (одітий досить тепло, порівняно з іншими дітьми) і ручки холодні. Цікаво як тоді зимою в них буде?
Я повністю насолоджуюсь материнством і тішуся кожною миттю проведеною з дитиною. а зараз це взагалі, дуже цікаво за нею спостерігати, вчити її нові слова вимовляти, хоч їй не виходить але вона пробує))) і так то мило. і цьом дає. часто навіть просити не треба, так приємно як сама прийде і поцілує. а в вечері коли вкладаю спати і біля нас є чоловік то вона бігає по ліжку то до нього то до мене обніматись і цьоми давати.