Глобальні оголошення!



Конкурс: 5 років тому...

Наші конкурси, голосування, визначення переможців

Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення Поштарик » 10 листопада 2014, 20:29

Шановні форумчаночки! Нещодавно Ми відсвяткували наш маленький ювілей. 5 років тому у нас було кілька учасників, невелика кількість тем і кілька мегаактивних, креативних і затятих модераторів, які своїми зусиллями і наполегливою писаниною запускали наш Форум. За 5 років відбулося багато змін, навіть "переродження" Форуму, а ми все ростем і ростем... :wink:

Пропонуємо Вам приєднатися до ностальгічних спогадів і згадати себе 5 років тому. У Вас була інша зачіска? Жили в іншому місті? Невже у Вас ще не було дітей? :hi: І Ви ще не були зареєстровані на нашому форумі :wink: Згадайте свій 2009 рік, можливо тоді сталася приємна подія, знайомство чи подорож? Напишіть спогад про себе 5 років тому, додайте фото того часу і розмістіть у цій темі. Давайте у ці пізньоосінні дні понастольгуємо разом у теплій компанії :rose:

Історії можна додавати протягом місяця - до 10 грудня.

А для тих, хто напише найцікавіший спогад чекатимуть дарунки від Форуму і компанії Кімберлі Кларк. Трьох переможців визначимо за кількістю подяк під постом :wink:

Зображення
Зображення
Поштарик Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 654
З нами з: 16 квітня 2010, 10:50
Звідки: Тернопіль
Дякував (ла): 30 раз.
Подякували: 5760 раз.
Діти: Всі учасники форуму))))

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення Olyana » 12 листопада 2014, 16:17

Зображення
2009 рік...) Особисто для мене був дуже насиченим) передостанній рік навчання в університеті, молодіжна міська рада, громадська робота, літо з коханим у дитячому таборі на роботі (де ми і ближче познайомились). А потім осінь - армія( довга розлука, тривалістю у 9 міс.
Спогадів настільки багато, що і в голові все перевертається... Одне можу сказати, що літо 2009 року кардинально змінило моє життя) ми тоді працювали у дитячому комплексі у Карпатах вихователями, і мій майбутній чоловік "напророчив" мені: "Ти будеш моєю жінкою. І у нас буде 7 кучерявих хлопчиків"))))
Я тоді посміялась, підтакнула і думала далі про своє) Де ж я могла тоді подумати, що залишу свою активну громадську, політичну роботу, поїздки, тренінги, семінари, акції благодійні... У моїй голові було стільки ідей для втілення та повно ентузіазму! Проте почуття стали сильнішими, випробувані розлукою, і вже, будучи на роботі, закінчуючи виш, я чітко розставила пріоритети для себе. І на перше місце поставила сім'ю!...) Бажання дарувати своє тепло та любов, сімейні вечори з дитячим гаміром, чашка чаю опівночі з милим... Все майже так і сталося) тільки у наспоки 1 прекрасна донечка, очікуємо ще їй сестричку до пари. Кучері ще крутяться у красуні, а хлопчики?) а тато так вже любить своїх дівчат, що каже, не проміняв би на хлопців)
Отакий 2009 рік) переломний)
Зображення

Зображення
Olyana Офлайн

Аватар користувача
Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 257
З нами з: 30 червня 2012, 12:46
Нагороди: 3
випускниця школи материнства (1) за дитя форуму (2)
Дякував (ла): 220 раз.
Подякували: 97 раз.
Діти: Даринка і Боженка

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення Olyana » 23 листопада 2014, 16:21

а що нікому більше нема що пригадати????) агов!!!!
Зображення

Зображення
Olyana Офлайн

Аватар користувача
Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 257
З нами з: 30 червня 2012, 12:46
Нагороди: 3
випускниця школи материнства (1) за дитя форуму (2)
Дякував (ла): 220 раз.
Подякували: 97 раз.
Діти: Даринка і Боженка

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення westa » 23 листопада 2014, 16:51

Без претензій на участь в конкурсі. Просто згадалося.
Восени 2009 року я приїхала в Тернопіль. Мені завжди подобалося це місто .Але тоді було сумно. Більшість друзів залишились далеко. Почався новий етап в житті : новий дім , нова робота.Я влаштувалася на роботу в дитячу міську лікарню , на пів ставки і ще й не по спеціальності.(Самі знаєте , як в Тернополі "легко" влаштуватися лікарем ). Була сильна ностальгія за Сквирою , за дружнім , доброзичливим колективом , за операціями і нічними чергуваннями... Якби ви знали , як я жалію про те , що піддалася вмовлянням батьків і проміняла улюблену роботу на близькість додому...
А з іншого боку : якби я сюди не переїхала - не було б мого сонечка , мого Богданчика. Його б я ні на що не проміняла ! :kiss:
:rose:
Зображення



Все завжди закінчується добре! Якщо все закінчилося погано, значить це ще не кінець !
westa Офлайн

Аватар користувача
Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 367
З нами з: 08 квітня 2012, 16:15
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 3
випускниця школи материнства (1) Успішне грудне вигодовування (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 514 раз.
Подякували: 415 раз.
Діти: синочок Богданчик

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення mari » 23 листопада 2014, 18:08

Веста, чомусь мені загадалась притча з Біблії про МАрту і МАрію, і здається вам випала краща частка.
На все свій час, думаю, якщо сильно-сильно мрієте працювати, вірю що мрія буде реальною.
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6725
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3719 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 15 р.донька Анна Марія

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення mari » 23 листопада 2014, 18:08

Я теж маю що згадати:
2009 був чудовим.
Зображення
-перші кроки вже сталого проекту_ Школи для вагітних, переїзд на Федьковича 16, милі леді в очікуванні народження.
Зображення
-зародження ГО, пошук приміщення,початок роботи
http://www.mamusi.org.ua/zvit/139-nasha ... ichka.html
-спогади про Америку де ми були в гостях, чарівно та вражаюче гарно
| +
Зображення
Зображення

Леголенд і можливість зрозуміти що, щоб не трапилось-світ великий, він завжди біля тебе і ти завжди маєш шанс це побачити.
Зображення
-перші роки в Школі з донькою,
-форум :)і чудові модератори, відважні, розуміючі, класні.
-пригоди, подорожі, щастя. Перші спроби писати свої нариси для себе, ведення ранкових стоірнок щоденника. Ідея про тренінги, групи.
Зображення
-завершення навчання на базовому у Львові і початок майстер-курсу в Ужгороді.
а ось цієї весни-вже випускний, стільки вже зроблено, написано, проведено.
-святкування 30 років в Шинку і фотосесія
Зображення
СТІЛЬКИ УСЬОГО ПРОМАЙНУЛО, є що згадати :)
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6725
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3719 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 15 р.донька Анна Марія

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення nelly » 25 листопада 2014, 02:43

2009... Як давно і недавно це було...
Для мене це був рік карколомних змін та втрат...
Все почалося навесні 2009. Ми з моїм майбутнім чоловіком вирішили, що будемо жити в Тернополі і він залишивши свою роботу в іншому місті, переїхав до мене і пішов на роботу в Тернопіль. Потім нас чекала 6-місячна розлука ( його відправили на курси ) і зустрічі 1 раз в місяць. Дуже-дуже сумувала, чекала кожного дзвінка, кожної тої миті, коли подзвонить і скаже, що завтра приїде. Не хотіли робити весілля, хоч і були заручені вже цілий рік. Весь час відтягували до останнього. Мій тато постійно нам говорив, що пора вже робити весілля, а ми просто відмовчувалися і чекали, що може на осінь надумаємо.
Я ходила на роботу, жила робочими буднями і одного вечора вирішила, що зранку на роботу одягну білий костюм, бо робочий дрес-код білий верх-чорний низ дуже набрид, і все-таки на дворі літо - місяць червень. Зранку мене розбудив не будильник, а дзвінок мами: Неля, тато помер... Як? Що ти таке говориш? Ви де? В лікарні? Може можна щось змінити?
В голові хаос і паніка...Що сталося??? Адже тато ходив на роботу і не був хворий...
Мої батьки не жили разом відколи мені виповнилося 3 роки, але розлучені не були. Ну не могли вони просто бути разом... Ніхто з них так і не знайшов собі іншої половинки, так і жили в одному селищі: я з братом і мамою, і окремо тато. Мама була декілька років за кордоном і лише декілька днів назад приїхала у відпустку. Не знаю може він щось і відчував бо інколи говорив, що до виходу на пенсію не доживе. Того вечора вони сапали картоплю на городі біля татової хати, присіли відпочити і почали говорити, чому так склалося життя, що вже більше 20 років не можуть знайти спільну мову і жити разом. Тато сказав, що тепер все зміниться, що він зрозумів свої помилки і почне жити по новому... В 6 ранку наступного дня мама знайшла в коридорі його неживого... Було вже надто пізно щось міняти... Експертиза показала обірваний тромб біля серця. Того дня я наділа одяг зовсім іншого кольору і поїхала з Тернополя додому...Далі декілька жахливих днів у відпустці і до мене телефонує мій керівник, пропонує підвищення по посаді. Сказала, що роботи багато і треба вертатися в Тернопіль. Робота була дуже для мене нова і складна, за день вижимала з мене всі соки, а ввечері я одягала на шию чорну траурну хустку і прямувала додому в самоту... До повернення мого коханого залишалося ще цілих три місяці.
В кінці вересня після повернення нареченого, ми поїхали на море в Крим. Для мого коханого це було перше море в житті. Це були декілька днів самого екстремального відпочинку. Ми жили в дачному селі за Саками, де було може декілька людей і не було туди чим добиратися, а темніло вже в 7 вечора. Їздили на Тарханкут (моя давня мрія буда туди поїхати). Приїхали в с.Оленівку, а потім 5 годин йшли на сам м.Тарханкут, коли прийшли туди був вже вечір і не було де ночувати, поспіхом верталися в село, ніхто на квартиру вже не брав, бо сезон закінчився. Добре, що якийсь старенький над нами змилосердився і нас прийняв. Тоді я вперше побувала в дельфінарії і просто закохалася в цих дуже милих та розумних риб. Розвантаживши голову вернулися додому. Почалися робочі будні і налагодження спільного побуту.
Ось таким був той далеко-недалекий 2009... Думаю, що тато хотів побачити мене в білому платті, хотів онуків бачити, але десь в підсвідомості щось відчував, тому і постійно нам говорив про весілля, яке відбулося вже у 2010, але про це вже в іншій історії...
Життя прeкраснe, якщо навчишся жити. Мeнандр
nelly Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 2828
З нами з: 25 квітня 2011, 19:16
Нагороди: 6
Серце форуму (1) за тривале грудне вигодовуванн (1) багата мамуся (1) за дитя форуму (2) слінгомама (1)
Дякував (ла): 2165 раз.
Подякували: 2560 раз.
Діти: Дві дівчинки і 1 хлопчик Сивко

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення TaniaPicaSSo » 02 грудня 2014, 20:42

Свій 2009 рік я памятаю дуже детально. Він був для мене дуже важким та багато в чому переломним.
Мені було 23. Почався рік із закінчення мого річного перебування у Німеччині в якості опер. Я проживала разом із сім"єю та доглядала за їхніми дітьми. Сім"я була чудова, ставились до мене добре, але мені морально все одно було дуже важко. Практично не було друзів чи якогось постійного кола спілкування. Як тільки хтось і з"являвся, з ким я товаришувала, відразу та людина переїжджала кудись далеко в інше місто. Я постійно не знаходила собі місця. Хоча я багато подорожувала, ходила на виставки, концерти, каталась на велосипеді, на ковзанах і т.д., але все одно весь час відчувала себе не в своїй тарілці. В березні закінчувалась моя віза, і час було вирішувати, що робити далі. І хоч, як я писала, мені там було дуже важко, але все одно помалу звикалося і вже хотілося там залишитись. В лютому я здала екзамен на знання німецької мови, який давав мені шанс поступити там в якийсь універ. На підготовку до того екзамену і на сам екзамен в мене пішло купу часу і грошей, і при тому я так і не була впевнена, чи воно мені таки знадобиться. Так досі й не знадобилось.
І в березні я повернулась додому. Відчуття були дуже змішані. З одного боку вдома психологічно було комфортніше. Сім"я, друзі таки робили свою роботу. Але з іншого боку, вже тягнуло туди назад. І знову я була не в своїй тарілці. Найважче було з моїм тодішнім хлопцем, теперішнім чоловіком. Ми зустрічались ще до того, як я поїхала у Німеччину, і весь той рік зідзвонювались, списувались, двічі я приїжджала. Спершу ми думали, що у нього теж вийде туди поїхати, але згодом це виявилось нереальним. Цілий рік ми страшенно сумували одне за одним, а коли я повернулась, виявилось, що ми обоє змінились, відвикли. Тож наші стосунки почали тріщати по швах. Я хотіла повернутись назад, а це би точно означало кінець для нас. І хоч я цього не озвучувала, він саме все відчував і розумів :sad:
Але навіть якби я повернулась в Німеччину, це могло би бути не раніше жовтня, коли починається навчання. До того часу по-любому потрібно було чимось займатись, знайти якусь роботу. Я близько двох місяців носила своє резюме всюди, де тільки можна, дзвонила, шукала роботу повсюди, але все виглядало дуже безнадійно :impossible: Ще батьки підливали масла в вогонь, коментуючи, що ростили мене довго, вчили, а тепер така доросла дитина з освітою сидить в них на шиї :cray:
Десь ближче до червня все почало якось потихеньку налагоджуватись. Я знайшла роботу, мій хлопець теж (бо до того був на дуууже вільних хлібах), і ми якось по новому звикли одне до одного. З вересня ми вирішили разом жити. І нарешті за довгий час я знайшла відчуття спокою, мені було комфортно і затишно. Це тепер я розумію, що ми були надзвичайно бідні, мали абсолютно неперспективні роботи з жалюгідним заробітком, винаймали страшненьке житло, від якого мої батьки були в шоці. Ну вони тоді від багато чого були в шоці. Але ми тоді були по-справжньому щасливі. Про повернення назад в Німеччину в мене не було вже ніяких думок. Мені було добре тут і зараз, точніше тоді і там :hi:
З вересня я також почала ходити в басейн. Не рахуючи катання на велосипеді, я вперше вирішила зайнятися спортом добровільно. Я дуже не любила фізкультуру в школі і в університеті, і в мене склалось відчуття, що це щось надзвичайно нудне та непотрібне. Тож я навіть подумати не могла, що колись добровільно буду займатись спортом. Але тут раптом я відчула, що нарешті доросла до цього, і мені це потрібно. Більше того, мені це подобається :hi:
Отакий був для мене рік. Рік сильних змін та дорослішання.
Трошки фоток за той рік:
Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
Зображення
TaniaPicaSSo Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 2699
З нами з: 11 вересня 2012, 21:35
Нагороди: 6
Мамуся-творець (1) випускниця школи материнства (1) Успішне грудне вигодовування (1) за дитя форуму (2) слінгомама (1)
Дякував (ла): 1350 раз.
Подякували: 2567 раз.
Діти: Дві доці

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення Olyana » 12 грудня 2014, 15:31

Ну що, підбиваємо підсумки? :-) шкода, що так мало спогадів....
Зображення

Зображення
Olyana Офлайн

Аватар користувача
Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 257
З нами з: 30 червня 2012, 12:46
Нагороди: 3
випускниця школи материнства (1) за дитя форуму (2)
Дякував (ла): 220 раз.
Подякували: 97 раз.
Діти: Даринка і Боженка

Re: Конкурс: 5 років тому...

Повідомлення Поштарик » 02 січня 2015, 19:37

Вітаннячка шановні форумчанки!
Приносимо вибачення, за запізніле оголошення результатів :rose: :rose: :rose: .
Отож, три історії, які набрали найбільше подяк належать Olyana, nelly і mari.
Вітаємо переможців :rose: :rose:


Так як охочих поділитися спогадами виявилося небагато, то інші учасниці отримають невеликі заохочувальні дарунки!
Зображення
Поштарик Офлайн

Аватар користувача
Почуваюся, як вдома
 
Повідомлень: 654
З нами з: 16 квітня 2010, 10:50
Звідки: Тернопіль
Дякував (ла): 30 раз.
Подякували: 5760 раз.
Діти: Всі учасники форуму))))


Повернутись до Конкурси



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей